Розділ «ПОЕЗІЇ»

Вона, як мжичка, вдосвіта йде хмурно,

коли провулки виглядають ранку

і, не знайшовши прагненого, журно

тіла роз’єднуються наостанку —

і люди, затаївши у сумлінні

взаємну зненавиду і скорботність,

в одному ліжку спати ще повинні…

Тоді пливе потоками й самотність.

Париж, 21 вересня 1902

Осінній день

Час, Боже. Адже літо до пори.

Тінь поклади на сонячний годинник,

на ниви опустілі кинь вітри.

Плодам останнім бути накажи

налитими і дай дві теплі днини,

щоб досконалість володіла ними

та їхній дух в густім вині ожив.

А хто безхатній, затишку не жди,

а хто самотній, ним і залишатись,

листи писати, бути, мов на чатах,