Розділ «ПОЕЗІЇ»

Самотній

Як чужоземний мандрівний моряк,

біля тубільців вічних я так само;

всі дні сиджу за їхніми столами,

мене ж гукає далина однак.

Мого лиця досяг один з світів,

можливо, він, як місяць, без людей,

але чуттів не кида в самоті,

а слів безлюдних так нема ніде.

Ті речі, що я взяв сюди, своє

в собі несуть: і вміст, і власну міру.

У рідній стороні вони всі звірі,

тут сором їм зітхнути не дає.

Віареджо, 2 квітня 1903

Самотність

Неначе дощ, самотність рине.

Увечері вона над морем плине,

вгортає дальні пагорби й долини

і з неба, де правічна самота,

звергається додолу на міста.