Розділ «ПОЕЗІЇ»

на арфи й жіноче волосся.

Сидів на сірому коні

і погляд сірих віч

жіночим ніжкам гарним, ні,

не посилав навстріч.

І не готовим був ніяк

відчути поцілунку смак,

й, коли поймала лють,

з жіночих кіс, те знає всяк,

рвав перли без жалю.

Якщо ж, було, обсяде жур,

то візьме дівчину чужу

і визнає через олжу,

хто їй коханим є,

знічев’я ступить за межу

і псами зацькує.

Він кинув свій похмурий край,

що голосу не мав,

він — вершник, що спішить на брань,

та страх не обійма,