Розділ «ПОЕЗІЇ»

Заради них внизу, як їх здіймають

і повертають, тихо. Де колони

лиш мовчазні передають поклони

і одна одній і святій воді,

лоби холодні, а вуста бліді.

Ідуть тоді, закутані і чинні,

по тій стежині знову навскоси,

спокійні юнки, бабусі нічийні

і стариця, вона позаду всіх,

осель діставшись, нишкнуть у кімнатах,

за віттям в’язів спроквола зроста

і, жевріючи в шибці, самота

подеколи дає про себе знати.

II

Однак, що в тисячі шибок відбитим

в дворі церковнім бачило вікно,

могло переінакшити воно,

і світло й відблиск, змішуючи, пити

й переливати, мов старе вино.

Ляга собі хтозна з якого боку,