Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

             перш ніж ти оселився тут і

заходився тужити, на вежі, аякже.

             І ця незвична трава, така трава надвечір,

коли вже поїхала остання електричка на північ,

а ти тільки посміхався, передчуваючи люте

безсоння, якого не буває у трави, такої трави,

такої тихої-і-лагідної, наче голос мами,

що запитує, чи купив я мінеральної води,

а вслід за цим надходить звістка про чиєсь

самогубство, і ти виносиш їм гроші, карбованець-

два, хто скільки

може, хто скільки хоче, — трава така от,

незвична,

зелена, густа, перша і

остання.

Запалюєш сірника, тремтячою рукою

             гортаєш запилюжені, як сходи,

             сторінки, здмухуєш волосинку золоту,

             що впала на вбрання жони, одягненої так,

             як тоді вдягалися Божі Матері,