Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

що ж виплекай безсоння і святкуй

сяку-таку нікомуненалежність

і збережи невитрачену ніжність

очікуючи смерть свою гірку

простоволоса й боса ти стоїш

на вітрі з ароматом помаранчів

довкола землі світяться вигнанчі

вуста самі про себе шепчуть вірш

і ти не хочеш повертатися туди

де голос люблячий прокинутись благає

життя теперішнє й тутешнє — сон без краю

тебе ніхто не зможе розбудить

Василеві Івашку

Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед

точився спроквола на землю березневу;

я по рядку пригадував сонет,

якого написав Микола Зеров.

I догорала свічка як на зло,

дрімали по кутках сумні примари,

життя пікомуненалежне пропливло,