Розділ «Зі збірки «Вохра» (1925)»

Вже п’ята. О цій годині ти в нього на грудях мліла.

Можливо, він і згадає… Але його постіль біла

тримає теплий відбиток якоїсь іншої жінки.

Стріча

На вулиці Флориди зіткнулась я на розі

із ним, блідим занадто, як перше, неуважним,

він два тягучі роки держав мене в тривозі…

Я стисла рукавички і глянула відважно.

Із докором спокійним в освітлених зіницях

зустрів він запитання моє, дурне і сміле,

коли ми, очужілі, зближали наші лиця:

«Чого це твої зуби помітно пожовтіли?»

Пішов од мене. Скоро побіля переходу

він рукавом сірявим торкнув якусь заброду,

що вешталася містом у білій одежині.

Ще трохи його шляпа видніла понад спини…

Затим, уже далеко, якась іржава пляма.

Аж ось густої мряки його ковтнула брама.

Омана

Чому, сама не знаю, але тобі належу,