Розділ «Зі збірки «Вохра» (1925)»

та я сп’яніла, бо вино те грізне,

виграючи, взяло мене в лещата.

Тепер я — жінка, завжди насторожі,

ти — чоловік, жахливий і ворожий,

і ти — потік, що ллється в річку кволу,

бурхливішим стає із течією.

Чиню я спротив, але є твоєю.

А от моїм не будеш ти ніколи.

Відповідь маркізи до маєтку Корнеля

Мене, митець великий, ви берете на кпини,

ваш голос хоч люб’язний, але розпусний дуже;

моя манлива врода зів’яне, наче ружа…

Лише у вашім вірші спасеться від загину.

Легким презирством віє од вашої турботи —

мовляв, оця граційна, але дурна маркіза

за мій рядок безсмертний покірним буде хмизом,

а ще — за поцілунок мого старого рота.

Чи вірите ви сліпо в поезії нетлінність?

Але ж Усе на світі напевне має плинність…

Я не боюсь уздріти цієї ружі згубу;