Розділ «КВЕНТА СИЛЬМАРИЛІОН. Історія Сильмарилів»

Так воно і сталося; та ніхто не може сказати, що Гурін хоч раз попросив про смерть або милосердя чи то для себе, чи для своєї рідні.

За наказом Морґота, орки з великою натугою позбирали всі тіла полеглих у величній битві, все їхнє спорядження та зброю і нагромадили посеред рівнини Анфауґліт чималий курган; він нагадував високий, помітний звіддаля пагорб. Гауз-ен-Нденґіном, Пагорбом Убієнних, назвали його ельфи, а ще — Гауз-ен-Нірнаетом, Пагорбом Сліз. І на тому місці, хоча довкола лежала пустеля, яку створив Морґот, знову виросла висока зелена трава; і жоден підданець Морґота відтоді не ступав на землю, під якою іржа роз’їдала мечі елдарів і едайнів.

Розділ XXI. Про Туріна Турамбара

Ріан, донька Белеґунда, була дружиною Гуора, сина Ґалдора; та не минуло і двох місяців після їхнього шлюбу, як Гуор пліч-о-пліч із братом виступив на Нірнает-Арноедіад. Не дочекавшись вістей про свого пана, Ріан утекла в нетрі; проте Сірі ельфи з Мітріму допомогли їй, і, коли настав час, дружина Гуора породила сина Туора, й віддала його на всиновлення тим помічникам. Тоді полишила Гітлум, і побрела до Гауз-ен-Нірнаета, і припала до нього, і померла там.

Морвен, донька Бараґунда, була дружиною Гуріна, Володаря Дор-ломіну; і був у них син Турін, і народився він того року, коли Берен Ерхаміон зустрів Лутіен у Лісі Нелдорет. Мали вони ще й доньку на ймення Лалаіт, що означає Сміх, і була вона братовою улюбленицею. Та, коли дівчинці виповнилося три роки, в Гітлум на крилах згубного анґбандського вітру принесло пошесть, і вона померла.

І от Морвен після Нірнает-Арноедіад залишилася жити в Дор-ломіні, адже Турінові виповнилося щойно вісім років, а вона знову була при надії. Лихі то були часи. Східняни захопили Гітлум і з презирством ставилися до рештків народу Гадора, чинили утиски, відбирали землю та майно, поневолювали молодь. Але краса і велич Володарки Дор-ломіну були такі приголомшливі, що східняни боялись і не сміли займати ні її, ні домашню челядь. А ще серед них пройшов поголос, ніби Морвен — небезпечна, ніби вона відьма, котра знається на магії та входить у спілку з ельфами. Проте на той час дружина Гуріна збідніла, і нізвідки було їй сподіватися допомоги, бо її потаємно підтримувала тільки чоловікова родичка на ім’я Аерін, яку східнянин Бродда взяв собі за дружину. Морвен дуже лякало те, що Туріна можуть забрати від неї та зробити рабом. Отож, серце підказало їй рятунок: потайки відіслати сина геть і благати Короля Тінґола прихистити його, адже Берен, син Барагіра, був родичем її батька, а до того ж — другом Гуріна перед тим, як сталося лихо.

Відтак восени в Рік Голосіння Морвен вирядила Туріна в подорож по той бік гір, давши йому за супровідників двох літніх служників, котрим вона наказала хай там що знайти вхід у королівство Доріат. Отак зіткалася Турінова доля, що про неї вповні розповідає балада Нарн і Гін Гурін — «Сказання про дітей Гуріна» — найдовша серед усіх, котрі оповідають про ті часи. Тут же її переказано коротко, бо доля Туріна переплетена з долею Сильмарилів та ельфів, і названо цей переказ «Сказанням про Горе», адже він пронизаний смутком і викриває найгірші діяння Морґота Бауґліра.

На самому початку року Морвен породила дитину, доньку Гуріна, і нарекла її Ніенор, що означає Скорботна. А Турін зі своїми супутниками, подолавши безліч небезпек, таки дістався до кордонів Доріату. Там їм зустрівся Белеґ Міцнолукий — ватажок прикордонників Короля Тінґола, — і провів їх у Менеґрот. Потому Тінґол прийняв Туріна й навіть усиновив його на знак пошани до Гуріна Незламного; бо ставлення Короля Доріату до домів ельфодрузів змінилося. Відтак на північ до Гітлуму вирушили гінці, щоби просити Морвен покинути Дор-ломін і вернутися з ними в Доріат; але вона й далі не бажала покидати дім, у якому жила разом із Гуріном. На прощання Морвен передала ельфам Драконовий Шолом Дор-ломіну — найвидатнішу родинну реліквію дому Гадора.

У Доріаті Турін зростав гарним і сильним, але ніс на собі печать суму. Дев’ять років прожив він у чертогах Тінґола і за той час горе його ніби поменшало, бо посланці, котрі раз у раз навідувалися до Гітлуму, приносили добрі новини про Морвен та Ніенор. Але настав день, коли гінці не повернулися з півночі, а Тінґол перестав посилати туди інших. Тоді Туріна охопив страх за матір та сестру, і з важким серцем постав він перед Королем, і попросив дати йому кольчугу та меч; а згодом одягнув він Драконовий Шолом Дор-ломіну, й пішов на війну до кордонів Доріату, і став соратником Белеґа Куталіона.

Аж через три роки повернувся Турін до Менеґрота; і прийшов він, скуйовджений, просто з нетрів, і зброя його та одяг геть зносились. А був у Доріаті такий собі Саерос із народу нандорів, один із верховних радників Короля, і здавна він зачаїв образу на Туріна через велику пошану, яку виявляли до нього як до Тінґолового названого сина. Тепер же, сидячи за столом навпроти юнака, Саерос кпинив із нього, мовлячи:

— Якщо мужі Гітлуму такі несамовиті й люті, то які ж у тій землі жінки? Невже вони гасають, мов олениці, зодягнені тільки у власне волосся?

Почувши ці слова, Турін схопив посудину для пиття, і поцілив у Саероса, і сильно поранив його.

Наступного дня Саерос вистежив Туріна, коли той вирушив із Менеґрота знову до кордонів; але Турін переміг його і примусив голого бігти лісами, наче загнаного звіра. Саерос же мчав уперед, гнаний страхом, і зірвався у провалля, на дні якого шумів потік, і тіло його розбилось об великий камінь, що виступав із води. Тоді надійшли інші ельфи й побачили, що трапилося. Був серед них і Маблунґ; він наказав Турінові повертатися разом із ним у Менеґрот і постати перед судом Короля, просячи прощення. Однак Турін, вважаючи себе злочинцем і боячись опинитися в ув’язненні, відмовився виконати Маблунґів наказ, розвернувся і поквапцем пішов геть; і, проминувши Пояс Меліан, вступив у ліси на захід од Сіріону. Там він пристав до зграї бездомного та відчайдушного люду, якого в ті скрутні часи не бракувало в лісах. Та ватага здіймала руку на кожного, хто траплявся на її шляху: на ельфів, на людей і на орків.

Та коли всі події було переказано й розглянуто на суді Тінґола, Король простив Туріна, визнавши його скривдженим. На ту пору Белеґ Міцнолукий повернувся з північних кордонів і прийшов у Менеґрот, шукаючи друга; і Тінґол звернувся до Белеґа, мовивши:

— Туга охопила мене, Куталіоне; я-бо ростив сина Гуріна як свого власного, і так воно й буде довіку, хіба лише сам Гурін повернеться зі світу тіней і ствердить свої права на нього. Мені би не хотілось, аби хтось казав, ніби Туріна несправедливо прогнали у глушину, і я радо вітатиму його повернення, бо дуже люблю його.

І Белеґ відказав йому:

— Я шукатиму Туріна, допоки не знайду, і приведу до Менеґрота, якщо зможу; бо і я люблю його також.

Потому Белеґ відбув із Менеґрота і, долаючи безліч небезпек, шукав він вістей про Туріна по цілому Белеріанду, та все марно.

Турін же довго мешкав серед розбійників і став їхнім отаманом, називаючи себе Нейтаном — Скривдженим. Ватага жила в порослих лісами землях на південь од Тейґліну, ніколи не втрачаючи пильності; проте однієї ночі, коли від часу Турінової втечі з Доріату минув рік, натрапив на їхнє лігво Белеґ. І сталося так, що на ту пору Туріна не було в таборі; розбійники схопили Белеґа, зв’язали і жорстоко повелися з ним, адже боялися, що він є шпигуном Короля Доріату. А Турін, повернувшись і побачивши скоєне, розкаявся в усіх своїх лихих та бунтівних учинках, звільнив Белеґа, поновив дружбу з ним і поклявся відтоді й надалі не воювати і не грабувати нікого, крім слуг Анґбанда.

Тоді Белеґ розповів Турінові, що Король Тінґол пробачив йому, і намагався різними способами переконати друга повернутися з ним у Доріат, кажучи, що північні кордони королівства дуже потребують його сили та відваги.