Розділ «КВЕНТА СИЛЬМАРИЛІОН. Історія Сильмарилів»

Про Маґлора ж розповідають, начеб і він не зніс болю, яким карав його Сильмарил, і, врешті-решт, пожбурив камінь у Море й відтоді довіку бродив берегами, зболено та жалісливо співаючи над хвилями. Адже Маґлор був майстерним співаком давнини і поступався хіба що Даеронові з Доріату; проте до ельфійського народу він ніколи й не приставав. Отак і трапилося, що Сильмарили нарешті упокоїлись: один — у небеснім повітрі, один — у вогні серця світу, один — у водних глибинах.

На той час на берегах Західного Моря було розпочато велике кораблебудування; звідтіля на численних кораблях елдари відпливали на Захід, аби ніколи вже не вертатись у землі плачу та війни. Повернулись і ваньяри під білими знаменами, тріумфально прибувши до Валінору. Проте радість звитяги применшувало те, що вони не принесли із собою Сильмарилів з корони Морґота і знали, що Коштовності ці не вдасться розшукати і знову зібрати разом, бо для того треба було би знищити світ і створити його знову.

Коли ваньяри прибули на Захід, ельфи Белеріанду мешкали на Тол-Ерессеа, Самотньому Острові, з якого видно було і захід, і схід, і звідти вони могли навіть дістатися до Валінору. Вони знову здобули любов Манве та прощення валарів, і телери пробачили їм давнє горе, і прокляття розвіялося.

Та не всі елдаліе хотіли покидати Поближні Землі, де вони довго страждали й довго жили; і декотрі на довгі віки затримались у Середзем’ї. Були серед них Кірдан Корабельник і Келеборн із Доріату з дружиною своєю Ґаладріель, єдиною позосталою з тих, котрі провадили вигнанців-нолдорів до Белеріанду. Мешкав у Середзем’ї також і Ґіл-ґалад, Верховний Король, а з ним і Елронд Напівельф, який, за наданим йому правом, обрав пристати до елдарів; брат же його Елрос обрав життя між людей. Винятково завдяки цьому братству в людей було влито кров Первородних і дещицю божественного духу, який існував іще до Арди, позаяк Елронд і Елрос були синами Елвінґ, доньки Діора, сина Лутіен, дитини Тінґола та Меліан; а батько їхній Еаренділ був сином Ідріль Келебріндаль, доньки Турґона з Ґондоліна.

А от самого Морґота валари викинули крізь Двері Ночі поза Стіни Світу, в Предвічну Порожнечу; і на стінах тих приставлено невсипущу сторожу, й Еаренділ вартує небесну твердиню. І все-таки брехня, яку Мелкор, могутній і проклятий, Морґот Бауґлір, Сила Страху та Ненависті, посіяв у серцях ельфів і людей виявилася зерном невмирущим та незнищенним. Час од часу вона проростатиме заново і породить чорні плоди навіть в останні дні.

Так завершується СИЛЬМАРИЛІОН. Якщо високе та прекрасне перетворилося на темряву і загибель, значить, такою споконвіку була судьба Арди Знівеченої; і якщо має статися зміна, а Знівечення судилося зцілити, то Манве та Варді це відомо достеменно. Проте вони не відкрили цього й не оголосили у присудах Мандоса.