Володар Перснів: Дві Вежі

На башті знов прогримів ріг Хельма. Теоден направив кінноту через проїзд Валу. Еркенбранд повів піхоту вниз [128] із горбів. А Білий Вершник попрямував до урвища, і Тіне-бор спритно стрибнув та побіг клусом.

Побачивши Білого Вершника, вороги втратили залишки розуму. Дикі горці падали долілиць і прикривали голови руками. Орки зі скиглінням кидали шаблі та дротики, метались, немов дим під поривами свіжого вітру; але ніде їм не давали пройти, і тоді вони тікали до лісу. Віття дивних дерев швидко змикалось. Жоден орк не вийшов з того лісу.

Розділ 8

ШЛЯХ НА ІЗЕНГАРД

Так зустрілись знов у сяйві ясного ранку ярл Теоден, син Тенгіла, і Гандальф, Білий Вершник. Всі з’єднались - Арагорн та Еркенбранд, воїни Західного Долу та витязі Золотого Двору. І всі очі з подивом навіть сильнішим, ніж радість перемоги, були звернені до таємничого лісу.

Тим часом з Яру вийшли ті, хто вчора відступив до печер. Повернулися і старий Гамлинг, і Еомер, син Еомун-да, і Гімлі, войовничий гном. Шапку він десь загубив, голова його була пов’язана клаптем полотна, але голос звучав бадьоро, у повну силу.

- Сорок два! - крикнув він ще здаля. - Сорок два, пане мій Леголасе! Моя сокира вищербилася, бо сорок другий мав на шиї залізний комір.

- В тебе на одного більше! - засміявся Леголас; - Охоче поступлюся тобі першістю, аби ти знов був зі мною!

Теоден, забувши про звичну стриманість, пригорнув до себе Еомера:

- Цілий та здоровий, тільки подумайте! А я вже й не сподівався тебе побачити, Еомере, сину мій!

- Темна ніч минула, - відповів Еомер, щасливий до краю. - День знову став ясним! І приніс нам нові дива… - він поглянув на ліс, на Гандальфа. - Бачу, ти прийшов, як завжди, вчасно та несподівано!

- Чому ж несподівано? - посміхнувся Гандальф. - Адже я обіцяв повернутись сюди, до Хельмового Яру.

- Але не попередив, коли та звідки тебе ждати. І яке підкріплення приведеш… Ти найвеличніший з чарівників, Гандальфе!

- Може, це й так. Щоправда, поки що я лише дав розумну пораду та скористався з прудкості Тінебора. Решта - це ваша мужність та міцні ноги піхотинців Еркен-бранда - бо вони йшли всю ніч, щоб допомогти вам.

Ця відповідь викликала ще більший подив. Дехто став крадькома протирати очі - чи не сон вони бачать? Ган-дальф розсміявся.

- Невже то вас ліс здивував? Але це не примара і не моїх рук справа. Просто обставини склалися краще, ніж я очікував…

- Вибач, важко повірити, що є маг сильніший за тебе, якого б ми не знали, - здивувався Теоден.

- Чари тут взагалі непричетні, - сказав Гандальф. - Це сила самої землі, вона існувала раніше, ніж застукотів перший молот та заспівав перший з ельфів…

Ще залізо не копали і ліс не рубили,

Та ні пагорби, ні гори ще не постаріли,