Володар Перснів: Дві Вежі

- Ну, він тебе мимохідь перевершить. У житті не бачив кращого майстра рубати сокирою, ніж наш гном!

Леголас утер рукою чоло, пригладив розкуйовджене волосся.

- Гаразд, піду пошукати собі стріл. Хоч би скінчилась швидше ця ніч! Цілиться буде зручніше…

Арагорн обійшов фортецю, поговорив з людьми. Еомера ніде не було.

- Він збирав людей, щоб заступити прохід углиб Яру, - згадав один лучник. - 3 ним були Гамлинг та гном, я хотів до них пробитись, але не зміг. Він що, досі не повернувся?

Арагорн перейшов внутрішнє подвір’я та піднявся крученими сходами до верхніх кімнат башти. Там він знайшов Теодена. Ярл стояв біля вікна, стиснувши руки за спиною.

- Що скажеш, дунадане? - спитав він, не обертаючись.

- Ворог захопив перемичку.

- Де Еомер?

- Його нема, правителю, але багато людей відступило до печер, і Еомер, здається, був з ними. В ущелинах він міг затримати ворога…

- Добре, - кинув Теоден. - Там і запаси більші, і повітря краще. Там можна довго оборонятися…

- Орки користуються винаходами Сарумана. Вони мають вогонь, що трощить каміння. Коли б не це, вони [125] перемички не взяли б. А що як розламати скелі біля входу до печер? Ну, подивимось. Зараз треба подумати, як самим до ранку прожити.

- Задушно мені в цій мишоловці, - сказав Теоден. - От сісти б у сідло та поїхати в поле…

- Тут ти, принаймні, під захистом найкращої фортеці Рохану, - заперечив Арагорн. - Тут можна надіятись на успіх більше, ніж в Едорасі чи навіть у фортах Дунхаррану.

- Так було раніш, - похмуро відповів Теоден. - Але світ міняється. Що вважали неприступним колись, нині може розсипатись від одного поштовху. Ніяка сила не встоїть перед злом, що розперезалось. Зізнаюсь тобі: я починаю жалкувати, що прийшов сюди. І поради Ган-дальфа вже не здаються мені незаперечними…

- Не спіши засуджувати Гандальфа! Не принижуйся до підозри.

- Я не хочу скінчити свої дні, мов борсук, зацькований у норі! - обурився Теоден. - Сніжногривий, Хасу-фель та коні почту залишились тут, у фортеці. На світанку я звелю заграти у Хельмів Ріг, зберу всіх та вийду за стіни. Чи підеш зі мною, Арагорне, сине Арахорна?

- Піду, - відповів Арагорн.

Від ярла він повернувся на стіну, обійшов пости, розставив воїнів так, щоб прикрити найнебезпечніші місця. Його супроводжував Леголас. Добре слово, ясний погляд - і світлішало на душі у втомлених та виснажених людей. Стіна Гірського Рогу здригалась від безперервних вибухів. Вже ніхто не лічив, скільки разів обрубували чіпкі гаки, скільки скинули драбин, скільки тіл у чорних плащах звалилось до вируючого струмка.

На майданчику малої башти над воротами Арагорн зупинився, не остерігаючись ворожих стріл. Небо на сході вже почало світліти. Арагорн здійняв руку догори долонею вперед, на знак того, що хоче говорити. Орки відізвались радісним гомоном.