Сиріл здогадався, куди я втупився, і показав мені великого пальця. Він пив текілу, посипаючи зап’ясток сіллю і злизуючи її між ковтками. Я боявся, щоб він не злизав і витатуйоване трохи вище єдине слово «Allons!»[57].
— Куди, якщо не таємниця? — спитав Сиріл.
— Таємниця.
Щоб компенсувати його невтамовану цікавість, я, розрахувавшись, поклав на шинквас ще сто франків.
— Почастуєш і Марека.
— Ого! Ти так розбагатів?
— Ква-ква, — сказав я на прощання.
Поминувши контрольно-пропускний пункт, я вийшов за ворота. Була та чудова передвечірня година, коли повітря набирає тремтливого бузкового кольору і його можна зачерпнути в долоню.
Перед прохідною стояв розкішний блакитний «Сітроен-ксантія», і я подумав, що неодмінно куплю такий і собі. Уже хотів було рушити далі, коли відчинилися його передні дверцята, і я побачив красивенну гадину, що сиділа за кермом.
— Анрі!
Така, знаєте, маленька стрижена гадючина голівка, на якій за очима більше нічого й не видно.
— Анрі!
— Пішла ти…— сказав я і рушив хідником далі.
«Сітроен» покотився за мною.
— Анрі! Пробач, будь ласка…
— Згинь, суко! — сказав я.
— То було насправді, Анрі! Усе було насправді.
Я йшов собі далі, а «сітроен» котився поруч.
— Пробач, будь ласка…
— Кобра! Гюрза! Самиця скажена!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 24. Приємного читання.