— Анрі!
Така, знаєте, маленька стрижена гадючина голівка, на якій за очима більше нічого й не видно.
— Анрі!
— Пішла ти…— сказав я і рушив хідником далі.
«Сітроен» покотився за мною.
— Анрі! Пробач, будь ласка…
— Згинь, суко! — сказав я.
— То було насправді, Анрі! Усе було насправді.
Я йшов собі далі, а «сітроен» котився поруч.
— Пробач, будь ласка…
— Кобра! Гюрза! Самиця скажена!
— Так! — сказала вона. — Так! Скажена самиця.
Я не витримав, подивився у її бік, і тут мене обмарило. Це все через ту блакитну сукенку, яку вона, гадина, зодягла навмисне. Це через ту сукенку я раптом кинувся до неї і, причинивши за собою дверцята, почав рвати на ній свій подарунок. Мені здавалося, що я маю на це право, я виборов його, ризикуючи своїм життям.
Щоб не бачити тих безсоромних очей, я припав обличчям до її оголених грудей, намацуючи важілець, що відкидає сидіння. Ми кублилися з нею, як дві гадини, але тіло… її тіло кольору молодого меду тепер було схоже на оливкове тіло безкорого платана. Це дерево я любив, я вистраждав оцей платан і тепер його поливав і леліяв.
А потім вона сказала:
— У мене сорок днів відпустки.
Це була звичайна тривалість відпустки леґіонера.
— У мене сорок днів,— сказала вона.— А в тебе, напевно, усі вісімдесят?
— Ти й тут усе знаєш,— сказав я.
— Може, десь поїдемо? Далеко-далеко. На острови. Будемо ніжитись і втішатися. Тільки удвох… як там…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 24. Приємного читання.