Розділ «Частина третя»

Ще була та рання передвечірня година, коли наш полковий бар «Поглинач змій» зовсім порожній, і я підсів до шинквасу, щоб перекинутися словом бодай із Сирілом. Поклавши свій саквояж на сусідній стільчик-кругляк, я замовив подвійний джин із тоніком.

— Це ти? — Сиріл насилу мене впізнав.— Ти що, втік із прізону, що так замаскувався?

— Тепер така мода, Сиріле. І за нею треба встигати.— Я недбало повісив на нижню губу товсту сиґаретку «Gitanes» і черкнув сірником перед його здивованим носом.— Ти знаєш, що в Парижі тепер модно прикурювати сірниками?

— То це вже прізон у Парижі? — здивувався Сиріл.— І тебе достроково випустили?

— Так, переводять на інше місце,— я кивнув на свій саквояж.— Уже й вирушаю. Зайшов попрощатися.

— Жаль,— сказав Сиріл, спритно надіваючи кружальце лимона на стінку склянки.

— Чому жаль? Навпаки, дуже гарне місце.

— Мені жаль,— сказав Сиріл.— Я втрачаю найщедрішого клієнта.

— Пусте. Налий собі чого хочеш за мій рахунок.

— Хіба що… на прощання.

Я вслухався у гіркий смак ялівцю і дивився на підлогу, туди, де ще зовсім недавно простяг ноги необачний Марек, який порушив святе правило леґіонера: «Ніколи не кажи зайвого». Дивився на підлогу і дивувався, чому там немає мокрого місця.

Сиріл здогадався, куди я втупився, і показав мені великого пальця. Він пив текілу, посипаючи зап’ясток сіллю і злизуючи її між ковтками. Я боявся, щоб він не злизав і витатуйоване трохи вище єдине слово «Allons!»[57].

— Куди, якщо не таємниця? — спитав Сиріл.

— Таємниця.

Щоб компенсувати його невтамовану цікавість, я, розрахувавшись, поклав на шинквас ще сто франків.

— Почастуєш і Марека.

— Ого! Ти так розбагатів?

— Ква-ква, — сказав я на прощання.

Поминувши контрольно-пропускний пункт, я вийшов за ворота. Була та чудова передвечірня година, коли повітря набирає тремтливого бузкового кольору і його можна зачерпнути в долоню.

Перед прохідною стояв розкішний блакитний «Сітроен-ксантія», і я подумав, що неодмінно куплю такий і собі. Уже хотів було рушити далі, коли відчинилися його передні дверцята, і я побачив красивенну гадину, що сиділа за кермом.