Частина третя

Елементал

— Хедо,— кажу я.— Котигорошко не вбив своїх друзів.

— Яких друзів? — вона дивиться на мене пригаслими, далекими очима.

— Вернигору, Вернидуба і Крутивуса. Він їх не вбив.

— А що?

— Він їх покарав інакше. Він просто не покликав їх на своє весілля. А знаєш, чому? Тому, що весілля не було. То вже люди придумали казку. Був змій, був дідок із бородою на сажень, було підземне царство і королівна — усе це чиста правда. Не було тільки весілля.

— А любов? — спитала вона.

— Любов? — я дивлюся, як ближчають її очі, чую, які вони гарячі, але мені треба встигнути сказати те, що я тримав наостанок, аби не тривожити її раніше.— Коли вийдемо з літака, ти не зважай на мене. Більше мене не існує, зрозуміла? Я буду твоєю тінню. А якщо десь затримаюся, ти йди з усіма пасажирами. Там тебе зустрінуть. Це дуже важливо, Хедо.

— Поцілуй мене,— сказала вона.

Я торкнувся губами подушечки її вуха, потім вуст. Вони були холодні, як крига.

— Усміхнися,— попросив я.

Вона спробувала, але їй не вдалося.

«Боїнґ» стрімко мчав до землі. Він так об неї вдарився, що маленька земля здригнулася. Це все. Я виконав своє завдання. Можливо, не бездоганно, але Хеда уже в Марселі. Тепер проблеми можуть виникнути лише в мене одного. Якщо знайшли Муді і хтось щось помітив, то могли вже давно повідомити тутешнім жандармам. Але мені начхати. Що буде — те й буде. Головне — позаду. Найкраще залишилося на тій дорозі, якою не повертаються. Тепер я не можу навіть узяти Хеду за руку. І час зодягати на себе іншу личину. Все.

Я беру свій саквояж, пропускаю Хеду наперед і жадібно вдихаю повітря, в якому тремтить її вогко-трав’яний пахіт.

— Hasta la vista,— кажу на виході з літака тій дівчині з тоненькою шийкою в синіх прожилках.— Gracias.

Цього разу «боїнґ» не підкотив до анґару, він стояв на летовищі, до нього вже подали трап і я, вдихнувши теплого провансальського підсоння, побачив їх одразу. Пасажири сходили трапом і тут-таки простували до напіввідкритого автобуса, а ці двоє, молоді і статечні, зодягнуті цивільно, зате суворо, огиналися обіч, когось виглядаючи. Ну, це вже порушення будь-якого етикету, можна ж було зустріти мене по-людському, там, де зустрічають усіх пасажирів, все одно тут немає куди тікати, але їм, бач, не терпілося, мабуть, уже залучили Інтерпол для затримання особливо небезпечного терориста, і ось тобі маєш: ще одна парочка — Чук і Гек — на моїй бездоганно прямій дорозі.

— Не зупиняйся,— шепнув я Хеді.

І був певен, що десь по той бік літака стоїть мікробус, напханий жандармами, а в кишенях у Чука і Гека подзенькують бранзолети. Приїхали. Втім, ще була надія, що вони не мали відомостей про зовнішність злочинця, а тільки підозрювали, що він полетів цим літаком. Можливо, тут тільки візуальне стеження за всіма пасажирами рейсу. Чорт забирай! Якби хоч не цей гребінь і не ця сережка — вони просто їдять мене очима.

Я був дуже низької думки про себе, коли думав, що тут десь причаївся мікробус із жандармами. Раптом де не взялися два чорних автомобілі і помчали прямо на нас — до літака. Отже, ні про яке візуальне стеження уже не йшлося, злочинець відомий, операція захоплення відпрацьована до найменших дрібниць.

Невже Франсуа? Невже я так жорстоко помилився у цьому кучерявому чортові? Я був певен, що він нічого не помітив і до туалетної кабіни ніхто не зазирне щонайменше добу. Прокляття!

Та була у мене і величезна втіха, з якою не порівняти жоден провал: Хеда пройшла повз Чука і Гека, красиво так пройшла, як змія прошелестіла травою, і вже поміж пасажирів пливла до автобуса, а тим часом два чорних авта, ніби на параді, підлетіли водночас до літака і різко загальмували по обидва боки трапа кроків за двадцять один від одного. З того, що зупинився ліворуч від мене, вискочив круглоголовий гевал у чорному костюмі (як вони не подушаться в тих унікостюмах за такої тепліні) і кинувся до мене, та я навіть не глянув на нього, я проводжав очима Хеду до автобуса і з жахом (так, так, десь узявся в мені цей давно забутий холод) помітив, як із другої машини біжить до автобуса ще один височезний чолов’яга.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 18. Приємного читання.