Розділ «Частина перша»

Тим часом шеф ФСК Михаїл Барсуков продовжував щодня термосувати Опергрупу контррозвідки в Чечні:

— Козли! Довбойоби! За весь час ви зловили одного тракториста[29], та й той виявився п’ятиюрідним братом! Де Алла Дудаєва? Де Овлур[30]? Де все їхнє кодло? Без них ми ніколи ні про що не дізнаємося! Розжену всіх к йобаній матері!

Нарешті, удача. Аллу Дудаєву з Мусою вистежили в Нальчику і там схопили. Мусу спровадили в Лефортово, а дружину генерала сховали в підмосковному особняку під вартою. В Росії готувалися чергові президентські вибори і нові сенсаційні заяви.

Проте сталася зовсім непередбачувана подія: група невідомих викрала Аллу Дудаєву і вивезла в невідомому напрямку. Після того один із відділів ФСК було розігнано, а слід генералової дружини втрачено назавжди.

Щоправда, в Чеченії згодом з’явилася відеокасета, яку навіть показали по телебаченню,— на ній Алла Федорівна звернулася до народу з проханням поставитися з розумінням до того, що вона зустріла людину, дуже схожу на Джохара, і хоче вийти заміж. Однак хто цьому повірить у час цифрових війн та касетних містифікацій?

Сонце вже потонуло за щербаті гори, коли наша «сімка» звернула в лісову прогалину і зупинилася. Далі треба було йти пішки.

Ми перетнули неглибоку ущелину, потім зіп’ялися на схил гори, порослий горішником, і нарешті у фіолетовому присмерку побачили лісничівку: двоповерховий дерев’яний будинок з невеличкими прибудовами, порожня загорода для овець.

Муса неголосно свиснув, сказав:

— Вони що там — поснули всі?

Ми наддали кроку, та раптом повгрузали в землю. На стежці лежав великий чорний собацюра, який і вухом не повів у наш бік. Він був мертвий.

Муса побіг. Ми з водієм кинулися вслід за ним. Я здогадався, що сталося, але ще не хотілося вірити. Муса на ходу вихопив десь із пазухи «пса»[31] і ногою відчинив вхідні двері. Тепер можна було не поспішати: уже трохи далі від порога навзнак лежав молодий хлопчина із здивованим обличчям, а калюжа крови під ним у присмерку теж видавалася фіолетовою.

Ще один труп звисав головою із крутих сходів, що вели на другий поверх. Тільки щетина на його щоках, мабуть, іще жила й продовжувала рости.

Поки Муса дивився на нього, я перескочив труп і вже був нагорі. У темному коридорчику між двома горішніми кімнатами долілиць лежала жінка в чорній жалобній хустині, наче оплакувала мертвих. Я вже без жодних пересторог відчинив двері до однієї кімнати, потім до другої. Ні там, ні там не було нікого. Крізь пройми дверей до коридорчика впливло фіолетове світло, я нахилився над жінкою і перевернув її обличчям догори. Тіло її ще не ствердло, але вже захололо.

Це, звичайно, була не Хеда. Я звів погляд на Мусу, який уже стояв поруч,— він так зціпив зуби, що ворухнулися його кам’яні вилиці.

Я відразу впізнав Хедину кімнату. Тут ще лишилося її дихання, запах її тіла, я ловив його ніздрями, як пес, що має взяти слід. Але щось мені заважало. Щось чаїлося в цьому повітрі геть невловиме, стихія, яка доторкнулася тільки до мого нутра.

— Саїде,— звернувся Муса до того, що лежав горілиць здивований.— Що я скажу твоїй матері?

Моєю втіхою було тільки те, що не я навів їх на Хеду. Її схопили до моєї появи на лісничівці, хоч, можливо, мій приїзд примусив когось поспішати.

— Не розумію… Нічого не розумію,— уже вкотре повторював Русланбек Гулієв після того, як ми повернулись на дачу і Муса забив йому памороки страшною звісткою.— Це справа рук фіскалів[32]. Але ж навіщо така жорстокість? Боже…

— Не знаю, чиїх рук це справа, але без своїх тут також не обійшлося,— сказав Муса.

— Кого це — своїх? — скинувся Русланбек.— Кого ти маєш на увазі?