— Добре, дякую.
Я спустився в хол і запитав у франзолі, де в них можна гарно повечеряти.
— У ресторані «Рояль»,— сказала вона.
Ну от, ще один атрибут європейської столиці.
— Там що, грають на роялі? — спитав я.
Вона дуже мило мені всміхнулася, розказала, як знайти королівський ресторан, та я, звичайно, пішов до пошти, де мене мали зустріти через півгодини після телефонної розмови.
Скромна зелена «сімка» із затемненим склом зупинилася навпроти пошти секунда в секунду, я сів на заднє сидіння, і водій, крім якого в салоні не було більш нікого, відразу рушив.
За всю дорогу він не обмовився жодним словом, хоч їхали ми хвилин сорок, і я також мовчав, позираючи то в бокове, то в заднє вікно, як той кіт, що його везуть невідомо куди. Ми виїхали за місто, де починалися гори, я помітив, що від нас не відстає ще одне авто, але з того, як мій водій спокійно позирав у дзеркальце заднього огляду, зрозумів, що то свої.
Ми в’їхали в дачну зону, поминувши «цеглину» дорожнього знака, й завернули на самшитову алею, яка вела вже прямо до такої розкішної хоромини, що сумніву не лишалося: це була вілла одного із Русланів. Обіч в’їзної брами стояла буда-вартівня, черговий пропустив нас на подвір’я, де біля входу в хоромину стовбичив ще один кам’янолиций джигіт. Він і провів мене до господаря — літнього сивого чоловіка, який, вітаючись, на знак особливої поваги простяг обидві руки.
— Як доїхали?
— Доїхав,— сказав я.
Ми сіли у затишній віталенці біля такого столу, до якого не доскочив би жоден «Royal», але Русланбек Ахметович ні до чого не доторкнувся.
— Ви не зважайте на мене,— сказав він.— Я, чесно зізнаюся, трохи хвилююся. Ця дівчинка дуже дорога для нас.
Ще б пак, подумав я, тільки мені одному обіцяно півмільйона франків.
— Це треба було зробити давно,— він дивився на мене так, ніби просив вибачення.— Не знаю, про що вони думали раніше. Ви… Як мені краще вас називати?
— Ґренуй[28],— сказав я.
— Як?
— Ґре—нуй!
— Гарно. Дуже милозвучне ім’я. Так от, пане Гренуй, не знаю, як можна було таку дитину досі тримати… там.
— Дитину? — повів я бровою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 28. Приємного читання.