Розділ «Частина 3 МІЖ ДВОХ СВІТІВ»

— А-а, таке страшко! — Катя склала в два колечка вказiвний та великий пальцi рук, приставила їх до очей, зобразивши окуляри. — Оця?

— На собi не показуй, — буркнув Вiктор. — I чому — страшко? Нормальна людина… жiнка… Так! — вiн мотнув головою, мов кiнь. — Звати її Кiра Антонiвна. Прiзвище — Березанська… наче… Або Березовська, тепер не згадаю, раз тiльки чув. Знайдеш її?

— Сьогоднi? — здивувалася Катя.

— Бажано. Розумiю, недiля, вихiдний i все таке… Завтра простiше було б… Тiльки, Кать, менi сьогоднi треба… Кров з носа.

Дiвчина якусь мить подивилася на Вiктора, а тодi, стрепенувшись, почала порпатись у сумочцi. Витягла телефон, щоденник, записник, поклала все це на колiна.

— Це ж кругом дзвонити треба…

— Кать, невже з твоїм досвiдом не можна знайти в Житомирi мобiльний номер слiдчого Житомирської прокуратури?

— Мабуть, можна… А з моїм мобiльником — нi, — дiвчина показала йому телефон. — Там десять гривень лишилося на рахунку. Корпоративна безлiмiтка — в редакцiї. Сам же знаєш, виносити її заборонено останнiм часом, криза й економiя…

— Катько… Я прошу тебе… Катько, — дiвчинi здалося: ще трохи — i Шамрай зiрветься на зовсiм не чоловiчу iстерику. — Мотай в офiс. Тебе пустять в недiлю. Сiдай на телефон i шукай. Справдi, це дуже важливо.

— Для тебе? — Катя Гуга раптом збилася на шепiт.

— Для мене, — кивнув Вiктор. — Це ж просто, Кать. Кiра Антонiвна, слiдчий чи слiдча нашої прокуратури.

Плов у Люди вийшов смачним.

Навiть Кiра, котра не часто отримувала вiд їжi задоволення, це оцiнила. Дiтей удома не було — син i дочка Сергiя Бражника були вже достатньо дорослими, аби недiльними ранками киснути пiд одним дахом з батьками. Гостя вiдчувала: хазяйка хотiла почати неприємну для неї розмову ще з порога, та роки життя з сищиком навчили Люду стримуватись i терпляче чекати. Натомiсть сама Кiра хоч i знала, що сказати, поки не вирiшила, як треба це казати. Через те збиралася з думками, теревенячи про вiдсторонено-жiноче, i лише коли Люда запропонувала чаю, почала:

— Добре. I до справ.

Людмила насипала в заварник дешевої чорної заварки, клацнула кнопкою електрочайника.

— У тебе трав’яних зборiв нема?

— У нас їх не п’є нiхто. За що Сергiя виганяють, Кiро?

Березовська вiдсунула тарiлку. Люда прибрала її зi столу в мийку, повернулась на своє мiсце, запитально глянула на гостю.

— Не все так трагiчно, — обережно почала Кiра. — Його не виганяють. У вiдставку пiде. Через це поранення… I взагалi…

— У нього три поранення, не рахуючи останнього. До вислуги йому ще шiсть рокiв чи скiльки там… Вiн не iнвалiд, може працювати.