Розділ «Частина 3 МІЖ ДВОХ СВІТІВ»

— Брехнi в цiй iсторiї досить, — сказала Березовська. — Брехати не буду. Затримати їх вдасться лише на пiдставi Тамариних свiдчень.

— Ви зможете мене захистити? — вкотре запитала дiвчина.

— Нi. Кажу ж — досить брехнi. Вашi свiдчення, звичайно, допоможуть, та бiльше доказiв немає. З можливостями Ковалевського його ще до Нового року, максимум — до Рiздва випустять на пiдписку. Охороняти вас, як важливого свiдка, нiхто не буде. Гарантiї безпеки немає. Говоритиму правду: ви, Тамаро, ризикуєте життям, давши свiдчення, бiльше, нiж не даючи жодних i продовжуючи грати у втрату пам’ятi. Але якщо ви дасте свiдчення, ми всi разом принаймнi спробуємо дiстати Акулу Дена… покарати його…

— Тодi можете заарештувати мене за те, що iмiтую амнезiю i вигадала казку про аномальну зону! — Тома не дала їй договорити. — Я знаю, хто вбив Григорiя. Ви це знаєте. Тiльки знання не врятує вiд смертi мене, Кiро Антонiвно. Я мовчатиму. Слова не скажу. Нiкого не бачила, нiчого не чула.

Березовська сiла поруч з дiвчиною, незграбно обняла її за плечi, вiдчула, як вони здригаються, вiдчула страх, зрозумiла його ще глибше.

— Гаразд. Нехай так. Як хочеш, — до горла раптом пiдступив глевкий ком. — Але… Але я хочу… можу щось для тебе зробити…

— Що саме? — Тамара пiдняла на жiнку блискучi вiд слiз очi.

— Поки поживи тут. Зi мною. Ну… поки… Тут, у мене, тебе не чiпатимуть… Я так думаю…

I Кiра Березовська, некрасива сорокарiчна самотня жiнка, припинила нарештi стримуватися: рвучко обняла Тамару, притисла її голову до своїх грудей, зовсiм не соромлячись Вiктора обняла мiцнiше, притулила до макiвки поцiлунок тонкими сухими губами.

Якби Кiрi пощастило вийти замiж у вiсiмнадцять рокiв i народити дiвчинку, тепер Тамара цiлком могла б бути її донькою.