TextBook Аби не тривожити пообiднiй сон вiдставного пожежника, вони вийшли з палати i тепер стояли бiля зелено пофарбованої стiни в порожньому коридорi.
— Чого ж зараз вирiшив, що важливо?
— Тома тут… Ми ж в одному вiддiленнi… Ось… Я пробував з нею поговорити. Вона вперто каже: нiчого з аномальної зони не пам’ятає. I взагалi, з пам’яттю в неї…
— Знаю, — рiзко перервала Березовська. — Ближче до тiла.
— А ви… чи не ви?… Ви, здається… Неважливо… хтось обмовився, що на Тому нiхто не нападав. Слiдiв насильства, крiм ґулi на потилицi, немає. Та й ґуля там — ґулька… Але вона щось бачила. Iнакше б тi, хто мене викрав i обробляв за мiстом, не старалися б так. В лiкарнi бiля Томи тодi мiлiцiонер стояв, охорона…
— Тепер нема.
— Нема.
— Нiкого зi своїх… — згадавши про ланцюг i собаку, Березовська на мить затнулася, стараннiше добираючи слова, — зi своїх, е-е… кривдникiв ти за цей час тут, у лiкарнi, нiкого не бачив?
— Я б сказав.
— Отже, не бачив?
Вiктор похитав головою.
— Значить, ти думаєш: тi… люди вирiшили, що Тамара проговорилась як не мiлiцiї, то тобi про побачене в Пiдлiсному?
— Так. В Пiдлiсному… Або десь поруч…
— Вони зрозумiли свою помилку?
— Хрiн їх знає.
— Ще одне: ти хоч одного з них запам’ятав?
— Одного — точно. Того, який назвався людиною з карного розшуку… Тiльки одного й розгледiв. Бачив менше хвилини, та нiколи вже не забуду. Наволочку ж на голову, казав же… Вiн менi, мiж iншим, навiть снився вчора.
— В кошмарному снi?
— В якому ж iще?
— Там ти його перемiг?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аномальна зона» автора Кокотюха Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 МІЖ ДВОХ СВІТІВ“ на сторінці 13. Приємного читання.