Розділ «Частина 3 МІЖ ДВОХ СВІТІВ»

Чайник закипiв. Люда знову пiдхопилась, залила заварку окропом, закрила кришечкою, знову всiлась навпроти гостi.

— Ти так захищаєш чоловiка, наче я його в чомусь звинувачую, — промовила Березовська. — Наче офiцер мiлiцiї його класу та з його досвiдом роботи в розшуку довго ходитиме без роботи навiть у Житомирi. I навiть пiд час цiєї кризи… Не переживай. Не пропаде.

— Пропаде, — вперто сказала Люда. — Зi своїми принципами — пропаде. Ти ж знаєш його.

— Ти теж знаєш. Причому — набагато краще. З усiх бокiв, — зауважила Березовська. — Дивно iнше: як твiй Бражник зi своїми принципами досi в мiлiцiї тримався. Тiльки тепер прорвало…

— З такими принципами, Кiро, мiй Бражник буржуям потрiбен ще менше, нiж рiднiй мiлiцiї. Його ж викинули, викинули!

— Раз ми з тобою згадуємо про його принципи, значить, розумiємо, чому так сталося. Насправдi, Людо, так мусило статися вже давно.

— Ось я i прошу тебе: поясни, чому це сталося саме тепер. I як це сталося. Бо про причину я здогадуюсь.

Нервуючи, Людмила встала, розлила чай по чашках, кинула собi три ложечки цукру, розмiшала, зробила великий ковток, закашлялась. Кiра теж встала, поплескала її по спинi. Тодi сперлася на кухонне пiдвiконня, схрестила руки на грудях.

— Гаразд, починаємо рахувати причини. Капiтан Бражник нiкого не поставив до вiдома про свiй намiр поїхати в те прокляте Пiдлiсне. Формально це можна трактувати як порушення. Вiн займався особистими справами в службовий час. Було б бажання, управлiння власної безпеки може звинуватити Сергiя у виконаннi якогось замовного розслiдування. Бражник — один з небагатьох, якщо не єдиний, хто не вписався в жодну подiбну заказуху. Iншим не заважав, проте сам до таких тем близько не пiдходив. Принципи, еге ж?

Людмила мовчки кивнула, обхопивши двома руками теплу чашку.

— Не доведуть, — погодилася сама з собою Березовська. — Кровi попсують — так. Але пiдемо далi: стрiлянина в Пiдлiсному. Капiтан Бражник застосував для самозахисту зброю, стрiляв на ураження. В результатi вiн посприяв викриттю та знешкодженню розгалуженої злочинної групи. Ось тiльки застосував Сергiй не табельну зброю. Звiдки в нього пiстолет? Згодна, майже весь оперативний склад карного розшуку має такi стволи на озброєннi. Вони знайденi пiд час обшукiв та не заявленi, прихованi. Значить, злочинець, у якого це вилучено, свого часу не притягувався за незаконне зберiгання вогнепальної зброї! Це — серйозна стаття, i Сергiй Бражник, зловживаючи службовим становищем, злочинця з-пiд кримiнальної вiдповiдальностi вивiв! Ось уже два порушення. Формальних, згодна. Але все одно — два! — Кiра красномовно показала Людмилi два пальцi.

— Хiба за це…

— Не тiльки за це! — перебила її Березовська. — Я знаю випадки, коли з мiлiцiї вилiтали за два патрони в ящику робочого столу! Вилiтали не лише негiдники, а й нормальнi люди, якi перестали влаштовувати на своїх мiсцях начальство рiзних рiвнiв. Не конче мiлiцейське. Образив нормальний мент депутата або тугого бiзнесмена, у яких, до того ж, кiнцi в Києвi, на Грушевського чи на Банковiй, — все! Як кажуть у таких випадках нiмцi — на вiкiнштейн!

— Але ж… Це страшно, Кiро! Не можна так жити…

— Можна. I живуть! — вiдрiзала Березовська. — Дивно чути такий наїв вiд дорослої розумної жiнки. Сильної жiнки, дружини ветерана радянських та бандитських вiйн. Я нiчому не дивуюсь, i ти не дивуйся! Порушення iнструкцiй, самочинство, незаконна зброя — тiльки приводи згадати ще вiночок рiзних грiшкiв. Всi разом вони можуть тягнути на службове розслiдування, чим мiлiцейська власна безпека охоче займеться. Нариє зловживань, можеш бути певна. I тодi гiрше буде! Тому, Людо, начальник i запропонував Сергiєвi звiльнятись. Не за власним бажанням, але i не за статтею. Його не виженуть з вовчим квитком, розумiєш? — Людмила промовчала. — Бачу, розумiєш. Твiй чоловiк теж не дурний. Краще так пiти, нiж почати боротися невiдомо за що — i все одно пiти. Тiльки в цьому випадку — не просто пiти: пiд фанфари загримiти! Зрештою, — сказала Кiра, нiби пiдводячи риску пiд цiєю розмовою, — Сергiй аж надто добре знає мiлiцейську систему зсередини, аби бути готовим з неї вийти без втрат для себе. Бо в нашому з ним, та й з тобою, Людо, життi змiн ще прагнуть, але бажання спробувати змiнити щось власними руками вже нема. Ясно?

— Ти… Ти вважаєш, це правильно?

— Що саме?

— Ну… Що Сергiй не бореться… За себе…

— Вiн якраз за себе i бореться. Не за кадрове здоров’я рiдної мiлiцiї бореться, а за себе, — заспокоїла приятельку Кiра. — Ще — за вас трьох. Йому простiше пiти так, як пропонують. Вчепляться, почнуть вiдверто виживати, тiльки гiрше стане. Для всiх.

Жiнки знову замовкли, i Березовська вiдчула — тепер стає тут зайвою.