Розділ «Частина 3 МІЖ ДВОХ СВІТІВ»

МІЖ ДВОХ СВІТІВ

Вiсiмнадцять.

Вiсiмнадцять мертвих тiл.

Вiсiмнадцять трупiв, дванадцять чоловiчих, шiсть жiночих. Навiть при наявностi слiдiв розкладу на частинi їхнiх облич, все ж таки всi вiсiмнадцять були придатнi для iдентифiкацiї.

Чоловiки рiзного вiку — вiд тридцяти до сiмдесяти семи. Жiнки в основному старшi, мiж п’ятдесятьма та вiсiмдесятьма роками.

Коли пiдмога наспiла, стало зовсiм темно. Але хата-трупарня палала, тож нiхто не блукав. За цей час поранений Бражник зумiв обережно, аби так само не провалитись крiзь стелю, спуститися з горища, дiстатися до непритомного Пузиря, закувати Колю в його ж наручники i навiть дотягнути його до мiсця основної драми.

Капiтана застали бiля його машини. Рана виявилася хоч i серйозною, та не настiльки, аби зовсiм позбавити його можливостi рухатися. Якось дотягнувся до автомобiля, забрався всередину — там була аптечка. Вiн не знав, що кавалерiя вже на пiдходi…

У наступних оперативно-слiдчих дiях капiтан участi не брав.

Хтось перев’язав його. Потiм — знеболюючий укол, пiсля якого Сергiй нарештi дозволив собi знепритомнiти: дала про себе знати втрата кровi. Лiкарi з’явилися десь за годину, героя дня довезли в лiкарню, куди примчала дружина i де вiн прийшов до тями пiд ранок. Тодi ж дiзнався вiд Кiри подробицi.

Власне тодi, з самого ранку, Березовська ще сама нiчого не знала.

Бо спочатку, як вона дiзналася, гасили пожежу. Потiм поставили до вiдома начальство рiзного калiбру. Зовсiм пiд вечiр новина долетiла до Києва, в головне мiлiцейське управлiння. Звiдти надiйшла команда, якої, в принципi, всi й чекали: до ранку жодних активних дiй у Пiдлiсному не починати.

По-перше — вже нiч, там нема електрики, пiд свiтлом автомобiльних фар будь-яка робота подiбного масштабу марна, отже, на мiсцi пригоди залишити посилений пост охорони i чекати свiтанку.

По-друге, треба узгодити дiї мiлiцiї з мiнiстерством з надзвичайних ситуацiй, бо зони вiдчуження — їхня парафiя.

По-третє, мiсцевi правоохоронцi повиннi розiбратися, в чиїй компетенцiї подiбна справа. Заодно визначитись, як так сталося, що один працiвник мiлiцiї опинився в зонi вiдчуження без жодного на те дозволу. Взагалi — чому опер житомирського мiського карного розшуку потрапив на чужу територiю i почав там стрiлянину.

Ще: чому капiтан Бражник застосував зброю, причому — навiть не табельну, а якийсь лiвий пiстолет.

Нарештi, яким боком у цю iсторiю вплутався iнший працiвник мiлiцiї, чому офiцери стрiляли один в одного, чому один поранений, другий — скалiчений.

Словом, усi, хто повинен був контролювати ситуацiю, але не зробив цього i профукав її, на восьму годину наступного ранку повиннi були настрочити щонайменше кiлограм пояснювальних записок.

Сергiй зовсiм не здивувався, що Кiра виявилась нiяк не причетною до всього, що почалося. Застреленого рудого бiйця доправили в морг, двох уцiлiлих — Головного та обгорiлого — завезли в обласну лiкарню, поклали в окремi палати, поставили бiля них охорону, а допитували їх iншi люди. Бо жодна зi справ, якими займалась слiдча прокуратури Березовська, пригоди в Пiдлiсному не стосувалася. Формально Кiра могла займатись замахом на життя Вiктора Шамрая, але, перейнята пошуками Бражника, вона навiть не встигла таку справу порушити. Тому про всi зiзнання тiєї ночi вона дiзналася лише в загальних рисах та й то — пiд ранок.

Саме тодi в Пiдлiсному почали витягати з льоху мертвi тiла.