Розділ «Частина 2 РЕАЛЬНИЙ СВІТ»

— Ти серйозно не знаєш? — Кiра глянула на нього поверх окулярiв.

Бражник промовчав i вона махнула рукою.

— Добре, не суть важливо… За кiлька днiв у якiйсь аномальнiй зонi один за одним зникають фiгурантка у справi про вбивство i вiдомий мiсцевий журналiст, який вирiшив дослiдити дивне явище природи. Обоє потiм нiби з повiтря з’явились, обоє частково втратили пам’ять, обоє, до речi, втратили автомобiлi, на яких туди, в Пiдлiсне, поїхали. Це, Серж, сенсацiя. Сюди вже збираються загони телевiзiйникiв з Києва, в перспективi — поява рiзних вчених, комiсiй, науково-дослiдних експедицiй.

— Не бiда, — стенув плечима Бражник. — Зникнуть у паралельному свiтi, а повернуться чебурашками. Тваринками невiдомої породи.

— Менi не до жартiв, Серж! Вони зникнуть, а шукати всiх доведеться нам!

— Ти серйозно?

— А ти — серйозно? Ти справдi вiриш у iснування якогось там паралельного свiту?

Бражник на мить замислився.

— Чесно? Не знаю. Одне дiло — в газетах читати. Iнше — бачити на власнi очi тих, хто там нiбито побував, — Сергiй знову помовчав, думаючи. — Знаєш, у що я насправдi вiрю? В гематоми на їхнiх потилицях.

— О! — Кiра переможно пiднесла догори вказiвного пальця. — Я консультувалась у одного спецiалiста. Не хочу тебе вантажити спецiальною термiнологiєю…

— I не треба, в мене неповна середня освiта, я читаю по складах.

— Не буду, — повторила Березовська. — Скажу лише: можна так гепнутись головою, що розiб’єш її до кровi, набити здоровезну ґулю, та однаково пам’ятати все, що з тобою було. Бiльше того: вiдомi випадки, коли пiсля таких пригод пам’ять навiть загострюється. I навпаки: можна легенько стукнути по головi в певне мiсце, навiть у певну точку, — i все!

— В сенсi — все?

— Зливай воду, — Кiра розвела руками. — Навiть вбити. Не кажучи вже про створення їй проблем з пам’яттю. Шамрай непритомний, Томiлiна, як у фiльмi «Джентльмени удачi»: тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю. Але у цiкавого журналiста ґуля бiльша. Значить, удар вийшов дещо сильнiшим. Питання номер один: хто його вдарив? А заодно — хто вдарив її?

Бражник мовчав.

— Питання номер два: де їх ударили? Заодно третє — для чого?

— Тут якраз простiше, — Бражник витягнув з пачки цигарку i прилаштував її мiж губами.

— Витягни. Ти ж знаєш — не люблю.

Такий дiалог вiдбувався мiж ними чи не щоразу, коли вони зустрiчались в її робочому кабiнетi. Тому Сергiй i не любив Кiриного кабiнету.

— Ага, — вiн вийняв цигарку, пом’яв її пальцями. — Значить тут, кажу, простiше: постраждали обоє, i очевидно в тому довбаному Пiдлiсному. I якщо паралельних свiтiв справдi не буває, то i дiвчина, i журналiст побачили там щось таке, чого стороннiм бачити не можна. Ось їх i приголубили, акуратно вiдбиваючи мiзки. Мiж iншим, могли взагалi вбити.