Розділ «Частина 2 РЕАЛЬНИЙ СВІТ»

Єдина надiя — свiдок, якого не врахував Акула Ден. Але хто мiг бути тим свiдком, якщо Тамара Томiлiна, за її словами, того вечора додому до коханця не їздила i сидiла у себе вдома…

На брехнi дiвчину теж не зловили. Отже, був ще хтось, хто все бачив, упiзнав Акулу Дена, зрозумiв, що мовчати — єдиний спосiб зберегти власне життя, i, скориставшись тим, що для всiх залишився невiдомим, або залiг на дно, або навпаки — крутиться перед очима i радiє з того, що його нiхто не знає i не шукає.

Через те розслiдування топталося на мiсцi. А тут ще й мiстика додалась, яку не знаєш до якого боку пристебнути, хрiн її дери!

Вирахувати цього свiдка — розкрити вбивство. Ось як просто все виглядає. Вiд роздумiв Бражника вiдiрвав дзвiнок мобiльного. Ковзнув очима по дисплею — Кiра.

— Привiт.

— Ти де зараз?

— Як тобi сказати…

— Все ясно з тобою. Допивай своє пиво i кулею до мене.

— Та допив уже. Слухай, може десь на нейтральнiй територiї?

— Є новини, — почулося коротке. — Менi зручнiше розповiсти в кабiнетi.

Коли Сергiй зайшов, Березовська саме закiнчувала телефонну розмову.

— Не треба мене попереджати, сама знаю, — рiзко сказала вона в трубку i кахикнула в сторону. — Нормальне в мене здоров’я, нормальне! Нi, не треба лiкарняного. Навiть стратегiчного. Захочуть — на лiкарняному знайдуть, — вона помовчала, i Бражник без особливого запрошення вмостився на стiльцi навпроти неї. — Лiкарняний, Iгоре Степановичу, беруть тодi, коли хочуть вiдпочити. А менi саме тепер вiдпочивати, як бачите, нема як. Хочу, — погодилась вона зi спiвбесiдником. — Хочу, дуже хочу. Не маю права. Все, краще викликайте до себе, бо у мене зараз люди.

Кинувши трубку на важiль, Кiра навiть легенько стукнула по апарату.

— Дядя прокурор? — Сергiй кивнув на апарат.

— Знайшов родича… Але дядя прокурор має рацiю: завтра, максимум — пiслязавтра, тут дурдом почнеться. Ось, радить менi на лiкарняному заховатись. Аби непотрiбна iнформацiя не пiшла на загал. Все одно ж пiде, для чого нерви мотати собi i людям…

— Це ти про що?

— Пiдлiсне, гори воно вогнем!

— До чого тут Пiдлiсне?

— Чим ми, по-твоєму, вже кiлька тижнiв займаємось? Просто як Малдер зi Скаллi[8], чесне слово!

— Хто такi?