Розділ «Частина 2 РЕАЛЬНИЙ СВІТ»

— Не вийде, старлею! Якщо я спочатку скажу одне, а потiм — iнше, це повна херня буде! У мене жiнка, двоє дiтей, давай домовлятися. Тим бiльше, ти ж повiдомлення вiд мене прийняв i не стер. Не стер же?

— Нє… — визнав Пузир.

— Бач, як ловко все витанцьовується, — з темряви знову долинув стогiн. — Я покликав, ти приїхав. Якщо всi троє мертвi, з тобою їх нiяк не пов’яжуть. Вигребемо, Коля, давай, слухай мене!

— Бiда не мине! — в тон вiдповiв Пузир, хоча черв’ячок уже гриз його зсередини: це ж можна своїх не вбивати, ще й героєм з цiєї гидоти вийти…

— Бiда вже прийшла, Миколо! Давай, думай!

— Знаєш… Iди краще сюди, ближче… Чого ми через все горище говоримо?…

Черв’ячка Пузир придушив. Вiн дуже мало знав про капiтана Бражника, та йому чомусь здалося зараз: вiн — iще той вовчисько, обдурить — не дорого вiзьме, хiба з таким вовком можна вести серйознi переговори, домовлятися? Скiльки йому? Десь пiд сорок? А досi в капiтанах i досi в органах.

Знав i бачив Коля Пузир таких капiтанiв.

Убивати таких треба.

— Добре. Домовимось. Пiдходь!

Зробивши крок уперед, Пузир приготував зброю.

— Ну, раз ти так… — промовив Бражник з темряви позбавлену жодного змiсту фразу, а тодi голосно, на всю силу легенiв, зiбравши в собi останнi сили, навiть не вигукнув, а гаркнув голосом армiйського сержанта: — ПАДАЙ! ВПЕРЕД!

Через несподiванку i командирський тон, якому патрульний звик пiдкорятися на розведеннях, Пузир iнстинктивно подався вперед, трошки штовхнувся ногами, завалився на пiдлогу.

Не був Коля огрядним.

Та для прогнилих за два з гаком десятки рокiв дошок стелi сiмдесяти двох кiлограм живої ваги, яка з розмаху впала на них, виявилося бiльш нiж досить.

Вони затрiщали, провалились, i Пузир, зойкнувши та махнувши руками, полетiв униз…