Розділ «Частина 2 РЕАЛЬНИЙ СВІТ»

Одного дня стало вiдомо: спiльнi грошi Акула Ден використовує як обiговий капiтал для власного збагачення. Та покарати його не вдалося: Ковалевський несподiвано огризнувся, наїжачивши десяток стволiв. За цей час вiн дбав не лише про власну кишеню, а й про власну безпеку, пригодовуючи невеличку, зате потужну групу професiйних бiйцiв. Звичайно, воювати з цiлою групою вiн не мiг, зате демонстрацiя власної сили збентежила охочих до помсти i дала йому самому час для маневру i зникнення з територiї Житомира. До речi, через дуже короткий час хтось через пiдставних осiб здав мiлiцiї всi паролi та явки вчорашнiх товаришiв Акули Дена. Когось застрелили, бiльшiсть посадили, хтось утiк, аби бiльше не з’являтися.

Тим часом Денис Ковалевський за кiлька рокiв знову виринув у Житомирi. Цього разу — як реальний легальний бiзнесмен, торговець нерухомiстю. Все йшло нiби спокiйно, та якось Акула Ден знову зник i таким чином виявився одним з не багатьох, кому вдалося уникнути правосуддя. Бо виявляється, довкола його фiрми виросла купа непомiтних безбарвних фiрмочок, через якi продавались отриманi в спадок квартири та будинки. Власники цiєї нерухомостi або опинялися в психушках, або поповнювали ряди мiських бомжiв, або взагалi зникали. Як правило, то були самотнi дiдусi, бабусi, безробiтнi алкоголiки, з яких нiчого, крiм однокiмнатної квартири чи недоглянутої хати в приватному секторi, взяти було неможливо. Тепер уже несуттєво, хто першим здiйняв хвилю i з чого почалось розкручування справи. Показово iнше: навiть якби Акула Ден не зник, можливостi посадити його виявилися обмеженими: навiть фiрму з нерухомостi, згiдно з наявними паперами, очолював не вiн. А свiдчення проти нього не мали юридичної сили. Слова «Це все Ковалевський винен!» не будуть доказом для жодного суддi навiть в Українi, де iснує особливе ставлення до судочинства.

Потiм Денис Ковалевський ще не раз повертався в рiдний Житомир. То його пiдтримував мiсцевий осередок Партiї регiонiв, то його персону пов’язували з вiдкриттям мережi аптек, через яку скидалися досить серйознi партiї наркотикiв, то його називали причетним до створення фiнансової пiрамiди довкола будiвництва елiтного котеджного мiстечка в мальовничому мiсцi на березi рiчки Тетерiв. Ось i протягом останнього року в Акули Дена знову закрутився якийсь пiдозрiлий бiзнес в Житомирi. «Убивчий» вiддiл бiзнесом Ковалевського не цiкавився, той проходив по лiнiї їхнiх колег, якi займались економiчною злочиннiстю.

Але хто такий Акула Ден, менти добре знали.

Його, Дениса Ковалевського, за кiлька мiсяцiв до вбивства вперше побачили в офiсi Пiддубнного.

Потiм бачили ще кiлька разiв.

Акула Ден зустрiвся з банкiром не лише на його територiї. Кiлька разiв вони перетинались на обiдах чи просто зустрiчалися в невеличких ресторанах, де дiловi люди збирались часом для переговорiв у неформальнiй обстановцi. Пiддубний i Ковалевський завжди розмовляли без свiдкiв, та, очевидно, настав такий момент, коли банкiру товариство Акули Дена набридло. Про що б Ковалевський не намагався з ним домовитись, у результатi не домовився нi про що.

Остання їхня зустрiч вiдбулась за тиждень до вбивства. Пiддубний звелiв охоронi не пускати Акулу Дена в офiс, а той, у свою чергу, спробував прорватися. До прямого силового контакту не дiйшло, бо бешкетник вчасно оговтався, навiть вибачився перед переляканими дiвчатками-менеджерами, пiсля чого пiшов.

У розмовах з колегами Пiддубного кiлька разiв прозвучало: судячи з усього, Акула Ден пропонував банкiру включитися в якусь чергову свою схему i, очевидно, використовувати рахунки банку для вiдмивання коштiв. Подробиць, звiсно, нiхто не знав, так само як про Акулу Дена вiдомо було вкрай мало подробиць.

Тим часом Олег Луговий, виконуючий обов’язки Григорiя Пiддубного, буквально через два днi пiсля похорону шефа провернув конспiративну комбiнацiю, результатом якої стала його таємна зустрiч з Кiрою Березовською. Конспiратору був потрiбен слiдчий, який веде цю справу, але вiн хотiв, аби жодна жива душа не знала про цю зустрiч. Луговий зiзнався миттєво: мiсяць тому вiн програв величезну навiть за житомирськими мiрками суму в казино. Причому грав не тут, а в Києвi. Луговий частенько грав по маленькiй, але ситуацiя склалася так, що вiн втратив над собою контроль.

— Звичайно, Кiро Антонiвно, я не маленька дитина i не казатиму, що мене поганi дядьки грати змусили, — зiзнався вiн. — Але я маю велику пiдозру: все це невипадково. Бо чоловiк, з яким я зажигав у Києвi того клятого вечора, привiв мене у гральний дiм, який невiдомо яким способом контролює Ковалевський.

— Звiдки такi вiдомостi?

— Довiдки наводив. Розумiєте, навiть не у грошах справа… Хоча в них теж, але… Коротше, коли я програв, був уже досить п’яний. Мiй супутник, той самий, запропонував зняти стрес у саунi. Там було ще багато спиртного i невiдомо звiдки запрошенi проститутки. I я…

— Ви нiчого не пам’ятаєте, що було у тiй саунi, так? — допомогла йому тодi Кiра.

— Правильно, — признався Луговий.

— У вас дружина i скiльки дiтей?

— Один… син… Дружина вагiтна, на восьмому мiсяцi… Розумiєте, ну, нерегулярне статеве життя той… Проблематично, словом…

— Не розумiю, — сухо вiдповiла тодi Кiра, i їй було байдуже, що подумає про її розумiння чи нерозумiння ситуацiї грiшник, який прийшов по iндульгенцiю. — Вам про той вечiр хтось уже нагадав?

— Поки що нi. Грошей, звичайно, шкода. Дiрка в бюджетi, жiнка ще не знає… А про все iнше — взагалi…

— Але ви припускаєте, що вам нагадають?