Розділ 3 Поїздки та польоти

Він віддав сотні, які отримав від нас. І ще кілька зверху.

– Цього замало, – я розвів руками, мовляв, тільки вся сума вирішить справу.

– Решта в мене вдома. Ви ж на машині? Давайте заїдемо, я візьму гроші, речі і поїдемо. Добре?

– Добре, тільки я мушу пообідати, – сказала Понамка, якій, здається, сподобалося, як я відбив половину дороги.

– Тільки не тут. Занадто вбоге меню, – покрутив носом я.

– Чого? Сандвічі, горішки, чіпси! – Понамка любила нездорову їжу.

– Це отрута! Треба знайти нормальний заклад, – наполягав я.

– Біля мене є хороший ресторан. Недорогий, і добре готують, – запропонував Бар-Кончалаба.

– Поїхали! – миттю вирішила Понамка.

Ми підвезли письменника додому, він побіг збиратися, а ми пішли вечеряти. Точніше вечеряла Понамка, а я лише пив каву. Моїй добрій панні приносили все нові тарілки, які вона спорожнювала з дивовижною швидкістю.

– Мені не подобається цей Кончалаба, – сказав я, почекавши, поки Понамка трохи вгамує свій голод. – У нього брехня в очах. Гнилий тип.

– Ну, може, і гнилий, але багато чого знає, – Понамка вже пила чай, і очі її посоловіли.

– Чого це він ув’язався летіти з нами?

– Йому цікаво, він же дослідник. Не хвилюйся, Красю, все буде добре. Злітаємо, подивимося.

– А далі що?

– Що?

– Як ми витягнемо звідти того хлопця?

– Ще не знаю. Можливо, доведеться десантуватися туди.

– Понамко, ти бачила, що це за люди! Вони відріжуть голову і прізвища не спитають!

– Так, люди жорсткі, це факт. Але ж я теж не подарунок. І взагалі, Красю, не бери дурного в голову. Полетимо, подивимося, що і як, потім вирішимо. Добре? – Понамка позіхнула.