Розділ 3 Поїздки та польоти

– А хто це такий? – невдоволено спитав той.

– Не швиди, – строго сказала Понамка і відтіснила Бар-Кончалабу від льотчика. – І хто найняв тебе туди літати?

– Та бандити якісь, – пілот скривився, мабуть, через не дуже приємні спогади.

– Бандити? – ми з Понамкою здивувалися майже хором.

– Так, спочатку прийшов просто дядя, домовився про політ. Я погодився. Роботи небагато, будь-який клієнт важливий. Тільки він сказав, що на ріку Снів. Я відмовився.

– Чому?

– Бо там небезпечно. Ніхто туди не полетить!

– І що далі?

– А далі приїхав Батон. Знаєте Батона? – ми з Понамкою кивнули, бо Батон був відомим у Оклункові кримінальним авторитетом, який просидів десять років у тюрмі за вбивство, пару років тому вийшов. Більшість його колег по 90-х були вже у могилі, все в місті тримали прокуратура та менти, Батон дуже хвоста не піднімав, потроху щось там заробляв і сидів тихо. Але в деяких колах зберігав певний вплив.

– І що Батон?

– А що, дробовик дістав, сказав, що дуже поважні люди з Москви просять і треба летіти, інакше він мене в Оклункові знайде і переламає руки-ноги. Адресу мою назвав. Він же на наркоті, від нього всього можна чекати. Ну я і полетів. Кілька ящиків вантажу і троє пасажирів, на вигляд братки. Летіти десь дві години, до оцих, з оселедцями і при шаблях. Там вантаж скинули, щось ще завантажили. Полетів назад.

– А що за вантаж? – спитала Понамка.

– Слухай, моя справа возити. Менше знаєш, краще спиш! – помітно занервував льотчик, з чого стало зрозуміло, що возив він щось не дуже законне.

– І досі возиш?

– Ні, кілька місяців тому щось трапилося. Ми в черговий раз полетіли, а там на злітній смузі колоди дерев’яні навалені і ті хлопці стріляти по нас почали. Довелося летіти назад.

– А що трапилося?

– Не знаю. Бандити дуже лаялися, погрожували тим пацанам з оселедцями розборками.

– А тільки ти туди літав чи ще хтось?

– Кілька разів бачив ще літаки. Теж «Ан-2», російські. Які злітали перед тим, як я підлітав.

До льотчика підійшов один з мужиків, які вже залили паливо.