Розділ 11 На Торжищі

– Ти вмієш розмовляти? – чесно спитав я. Славко заревів і спробував вдарити мене кулаком, але на руці у нього повис Бар-Кончалаба, то удару не вийшло.

– Він уміє розмовляти і грамоту знає! Він нічим не відрізняється від людей, нічим, окрім того, що належить до іншого виду, – зашепотів Бар-Кончалаба, схопивши обома руками кулак велетня.

– Розповідай про битву! – заричав Славко.

Я розповів. Про напад диких, про те, як паничі зібрали військо і оточили фортецю біля Чорних печер, як чекали нас у засідці в горах, а Непийпиво розгадав цей план і вдарив з тилу. Як паничі знищили кілька стійбищ диких і виманили їх з гір, а Понамка здогадалася підпалити траву і вогонь допоміг паничам перемогти. Славко слухав це, а потім застогнав.

– Кляті, жалюгідні карлики! Ви тільки і можете, що перемагати завдяки хитрощам! – заверещав дикий.

– Славку, я ж тобі казав, що ти теж мусиш стати хитрим, інакше вас знищать! – говорив йому Бар-Кончалаба.

– Скільки загинуло наших? – спитав Славко.

– Багато. Сотні і сотні. А ще ж частину потім вбивали у горах, за допомогою псів, які знаходили їх.

– У, кляті потвори! – Славко гупнув кулаком по землі, і там утворилася глибоченька ямка. Він був дуже сильний. – Жалюгідні карлики, ви ні на що не здатні без залізної зброї, без псів, без брехні!

– Але дехто зміг втекти. Їх не переслідували, бо паничі дуже заморилися, – заспокоїв я.

– Тепер буде голод. Бо нікому буде ходити на полювання, нікому годувати численних сиріт! – Славко схопився за голову.

– Бачиш, а якби у твоїх братів було залізо, вони б перемогли! – говорив Бар-Кончалаба. – Не кам’яні сокири і загострені у вогні стовбури, а шаблі та списи, а ще щити, паничі б не встояли!

– Мої браття не схочуть добувати залізо! І не будуть обробляти землю! – закричав дикий. – Вони пам’ятають, що сталося з тими з наших, хто це робив. Їх убили, бо вони знищили ліс заради полів. А тільки ліс може захистити нас, ліс, у якому ми можемо здолати будь-кого! Мені потрібно повертатися додому!

– Ні, не потрібно. Що ти там будеш робити? – спитав Бар-Кончалаба. – Воїнів залишилося мало. Краще почекати, коли виростуть нові, а тоді ти повернешся і очолиш їх. Але без заліза вам не перемогти паничів.

– Я потрібен своєму народу зараз!

– Якщо ти підеш зараз, то пропадеш. Сам подумай. Спочатку чудовиська, потім Погані землі, Мара, башта паничів, їх курені. Як ти все це здолаєш?

– Здолаю!

– І з чим ти прийдеш до своїх? З чим? Ти мусиш змінити життя свого народу, але поки що зарано!

Я з подивом слухав цю розмову Бар-Кончалаби та Славка, не дуже розумів, про що йшлося. Славко несамовитів поруч. Який же він був величезний!

– Слухай, а правда, що твої брати їдять людей? – спитав я в нього. Він аж скривився.