Розділ «Анна Хома Лемберг. Під знаменами сонця»

Скільки я потім напружував пам’ять, так і не зміг пригадати, зустрілися чи ні ми з татом по завершенню тієї поїздки. А спитати не було в кого…

Сонце, скрегочучи, рухалося в одному з нами керунку. Туди ж, за небокрай. По своїх небесних рейках. Минуле ховалося вдалині за пагорбами. А очікуване майбутнє…

Хочеться інколи мати оте майбутнє, от і мариться казна-що!

Насправді, я ніколи не замислювався, що робитиму після того, як зустрінуся зі своїм ворогом лицем до лиця. Майбутнього для мене після того не існувало.

І от те неіснуюче майбутнє настало.

І я виявився неготовим до нього.

Двері прочинилися, і в просвіті з’явилася руда шевелюра. Я мало не зірвався зі своєї підніжки.

— Я не вірив, що ти встигнеш нас наздогнати! — заходився він перекрикувати свист вітру і стукіт коліс. — Ти просто злетів на підніжку!

Два злочинці, за якими полює сам намісник краю з директором поліції, гарно так розмовляють на підніжці потяга у всіх перед очима! Я досі дивився на нього роззявивши рота, сподіваючись, що він усе зрозуміє і згине з-перед моїх очей! Але Янек мав нагальне питання й не збирався чекати з ним до зупинки локомотива.

— Довго ще до твого міста?!

І що ви думаєте? Замість того щоб гримнути на нього і заштовхати назад до вагона, я слухняно закрив рота і подивився вперед. Там уже маячили Кривчиці — знайомі околиці знайомого міста, яке я обов’язково розцілував би в обидві щічки, якби не треба було глипати в обидва ока, щоб не пропустити чергової маленької капості. А позаду…

У мене якось само собою вирвалося:

— Я буду жаліти…

Смикнув же за язик нечистий!

— …що не викупав тебе в болоті!

Пауза, бігме Боже, не помічалася. Янек, старанно вигинаючи шию, щоб розгледіти ті околиці, потрусив, мов пес, гривою, яку вітер ще більше розкуйовдив, і повернувся до мене.

Трясця! Він виявився розумнішим, ніж я думав!

— Жаліти? Розслабся! У нас попереду ще ціле життя, Мар’яне!

Ні, хлопче. Попереду — моє місто. Невже не чуєш, як воно промовляє: «Прошу пана до гілляки»? І не кажи потім, що ми тебе не попереджали!

8