Розділ «Анна Хома Лемберг. Під знаменами сонця»

Зате потім, коли один головоріз закричав, за хвилю другий, а ще за хвилю все стихло, і мені перерізали пута на руках і ногах, я подумав, що, мабуть, потрапив до раю. А ти мав щось схоже з отим бронзовим янголом, що стоїть зараз за твоєю спиною і, здається, проколює списом сатану. Ні, він, звичайно, не такий похмурий, як ти, але певна схожість є…

Але тобі обов’язково треба ось тут, на холоді, з’ясовувати наші стосунки?! У вас що, немає якихось тепліших місцинок для розмови?!

Я подумав про гарячу каву з молоком. І про затишний сніданковий покій пані Рудольфової в садку на Маєрівській[196], чи як там зараз називають цю вулицю? Що ж, директор поліції почекає. Якщо ми, звісно, вирішимо скористатися його сердечним запрошенням…

Наступне питаннячко не змусило себе довго чекати:

— А знаєш, як звали того шпика, який виявився мимовільним свідком і співучасником діянь наших батьків?

— Здогадуюся…

Владислав Крачковський, як завжди, за звичкою, спостерігав з вікна свого кабінету за перехожими. Око нишпорки відмічало всі незвичності, підозрілі моменти і незрозумілі йому рухи, погляди та жести.

Події двадцятилітньої давності в Накваші згадувалися смутно, наче не з ним то було… Анджей Губицький перед своєю смертю взяв з нього, тоді ще безвусого конфідента таємної служби поліції, слово, що цю таємницю він ніколи нікому не розкриє, поки не знайде його сина і злочинців-викрадачів… Що він не полишить цієї справи аж до смерті… Він виписав йому чек на двадцять тисяч золотих. Для бідного конфідента то були казкові гроші.

Як це було давно…

Одне зараз цікавило: чи прийдуть оті двоє кумплів на допит, а чи їм простіше і легше буде знову чкурнути кудись подалі звідси?

Піти побитися об заклад з Мариновським? На те, що прийдуть, чи на те, що не прийдуть?..

2013–2014

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!