Розділ «Анна Хома Лемберг. Під знаменами сонця»

Ох уже ці дворяни! Їх роблять убогими, а вони скиглять над зганьбленою честю.

— Зв’яжися з адвокатами. Усе це тільки їхні припущення.

— Які адвокати? Я говорю про завтрашній день. Що я буду робити завтра, Мар’яне?! Челядь за моєю спиною буде змішувати імена батька і матері з брудом, а я навіть не матиму права їх захистити! А мій опікун? Та він першим потре руки від задоволення… Що я скажу їм усім завтра? Що мій тато був одним з найдостойніших мужів на світі? А моя мати — найшляхетнішою у світі жінкою?

Із цими останніми твердженнями я міг би посперечатися, але хто тут мене питав?

— Та вони мене засміють! Ні, я не подарую їм такого задоволення. Я не стану посміховиськом для публіки… Я знаю, що мені робити.

Він замовк, а темнота подивилася на мене підступно і холодно. Якимось незбагненним чином збувалося все, чого я хотів.

— Мені просто зараз розчулитися чи почекати до завтра?

— Завтра не буде.

— Чудово. Як говорив один мій знайомий: цвинтар без тебе був би порожній.

— Це краще, ніж безчестя!

А що я казав!

— Послухай, Яне, — раптом почав я, — життя не закінчується, коли приходить біль. Життя закінчується, коли ніщо вже не болить.

— Ти не зупиниш мене, Мар’яне. Але, бачить Бог, я вдячний тобі. Хоча б за те, що ти намагаєшся це зробити.

Я й сам не припускав, що буду коли-небудь сидіти перед каміном і відговорювати Яна Губицького, сина Анджея Губицького, пустити собі кулю в скроню.

— Ніколи не відмовляю людей від дурниць. Невдячна це справа, — спокійненько так промовив я. А чого хвилюватися?

Януш так не вважав. Він відкрив рот, закрив його, знову відкрив і нарешті вичавив із себе:

— І що?..

— Допустимо, знайдеться спосіб утерти їм усім та їхнім виводкам носи, та так, що в них очі на лоба полізуть, бо ніхто не чекатиме від тебе такого?

— Як-кий спосіб? — уривчасто мовив Янек, а очі просто засемафорили. Ой, не слухай мене, пане, не слухай…

— Усі панянки тоді повмлівають, пліткарки вкусять себе за язики, а слабкі на голову попадають штабелями від думки, що якби вони вчасно з тобою не пересварились…