Розділ «5»

- Україна - це ввесь край, де тільки живе наш народ. Богдан одвоював Україну од Польщі й оддав цареві Олексієві. Ти, бачу, нічого цього не тямиш.

- На, краще, прочитай мені оцю "Волшебницю Рагі-Муїну й принца Ібрагіма", - сказала Олеся, тикаючи Балабусі в руки давній роман в шкуратяних палятурках.

- Дай вже, дай, - я тобі прочитаю й твою "Волшебницю".

Балабуха почав читати, як волшебниця повела Ібрагіма в глибоку печеру, викликала якогось страшного духа й почала високим стилем верзти нісенітницю. Він читав, читав та й плюнув.

- Одчепись, Олесю, з своїми волшебницями!

Балабуха знов взяв в руки товстий "Феатрон, или Позор исторический". В цього "спудея" старої Києво-Могилянської академії було багато книжок, більше, ніж в деяких теперішніх наших сільських батюшок на Україні: він був ліпший чоловік не тільки для свого часу, хоч і не падкував коло хазяйства. Олеся видерла з його рук книжку й закинула на шафу.

- Потривай же, я ось швиргону туди й твою Рагі-Муїну з царевичем Ібрагімом!

І він справді швиргонув книжку на грубу, аж листки на повітрі зашелестіли й палятурки захурчали.

- От так! Що ж ми тепер робитимемо, коли книжки позакидали? - сказала Олеся.

- Танцюй, а я буду дивитись, - сказав Балабуха.

- Якби ж ти пак грав! - сказала Олеся, надувши губи.

- Знаєш що, Олесю? Піди в пекарню й розпорядись, щоб Килина зварила чого або спекла на вечерю, бо я вже їсти хочу.

- Піди краще ти, бо я ненавиджу ту пекарню.

- Піди-бо! Ти ж в мене господиня, чи що.

- Не піду. Я до того не звикла в батька. Коли б нам знайти доброго кухаря: я ненавиджу те смажіння, та печіння, та топління, та варіння, та ще й що божого дня! Я не маю до цього потягу.

- Еге! На кухаря треба багато грошей. Піди-бо, піди!

Олеся одчинила двері в сіни, гукнула на Килину, звеліла їй взяти в жида м'яса й спекти на вечерю печеню, - одначе в пекарню все-таки не пішла.

Настав довгий вечір. Олеся не втерпіла, достала з груби свою "Волшебницю" й почала голосно читати. Балабуха не слухав і позіхав.

Килина поставила на стіл печеню й солоні огірки. Олеся покуштувала м'яса: м'ясо було засушене, як сухар.

- Пхе, яке паскудство! Можна зуби поламати, - сказала Олеся, одсовуючи тарілку, - це якась жорства, а не печеня. - Вона одрізала огірка; огірок був несолоний, дуже кислий, без усякого смаку.