Розділ «3»

В той час, як Балабуха їздив до Олесі та увивався коло неї, по селах пішла чутка, що Онися Прокоповичівна заручилась з Харитоном Моссаковським. Балабушина мати була на ярмарку в Богуславі й привезла ту чутку в Хильки.

- Чи ти знаєш, сину, за кого подавала рушники Ониська Прокоповичівна? - сказала стара Балабушиха, приїхавши з ярмарку.

- За кого, мамо? - спитав син.

- За Харитона Моссаковського, карапишанського дяка, - сказала мати.

- За Харитона Моссаковського? За того худого, поганого? За ту руду чехоню? - крикнув син.

- За ту чехоню, за ту погану тараню, - сказала мати.

- За дякуса? І вона дала мені гарбуза через ту іржаву, суху чехоню? 3а того дурня? За того дякуса? - крикнув син.

- Не за дяка-бо! Він сьогодні дяк, а може, завтра буде попом на батьковому місці, бо його громада обрала за священика на вільшаницьку парафію, - сказала мати.

- Одкаснулась од мене, студента, академіста, для того рудого дурня, которий навіть не був в граматиці, не тільки що в філософії? - репетував Балабуха, піднявши руки вгору вище од своєї голови.

- Потривай, сину! Ти не кричи й не сердься, - сказала мати. - Поїдь ти в Київ та попроси собі в митрополита Вільшаницю, - парафія велика, поля багато, сіно-косу й оком не скинути, сінокіс над самою Россю, ще й левада така здорова, що можна півсотні возів картоплі та капусти вивезти в Богуслав на ярмарок. Їй-богу, сину, не гай часу, їдь до Києва! Нехай тоді Ониська потанцює з своєю чехонею циганської халяндри. Нехай старий Прокопович дає Харитонові свої Чайки, котрі можна в мішок убгати.

- Поїду в Київ! Зараз поїду! Владика дає академістам парафії на вибір, - яку хоч вибирай! Оце тобі, Онисько, гарбузи! Дам і тобі гарбуза, що будеш пам'ятати до смерті.

Не довго думавши, таки другого дня Балабуха поїхав в Київ, пішов до митрополита й подав прошення на Вільшаницю. Тільки що Балабуха вийшов од митрополита, проти його йшов Харитін Моссаковський з вільшаницьким титарем та з двома старими парафіянами. Моссаковський скинув шапку, поздоровкався з Балабухою й низенько йому поклонивсь, Балабуха навіть не глянув на його.

- Чи парафії шукаєте, Марку Павловичу? Боже поможи на все добре! - сказав Моссаковський до Балабухи.

- Нехай уже вам бог помагає, а мені вже поміг: я зайняв вашу Вільшаницю, - сказав гордо Балабуха й пішов собі тихою ходою в консисторію кінчати діло.

В Моссаковського та в вільшаницьких дідів неначе вдарив грім. Вони стояли й дивились слідком за Балабухою.

- Чи цей панич правду каже, чи жартує? - промовив титар.

- Мабуть, бреше на свою обихідку, - промовив один дід. - А хто ж його обирав в Вільшаниці за священика?

- Чи подався, чи не подався він на Вільшаницю, а ми таки ходім до владики. Що то нам владика скаже! - промовив Моссаковський.

Вони пішли в покої до владики. Моссаковський подав од себе прошення, а титар друге од громади. Владика прочитав, подумав та й каже: