Розділ «4»

- А дочка здуріла! Піди ще ти побалакай з нею. Там цілується з тим дурним дяком, і сорому нема дівці.

- Гм… гм… круту кашу заварили… Треба щось робити,- промовив Прокопович, прямуючи з жінкою до хати.

Тим часом Моссаковський розказав Онисі, що вільшаницька громада не прийняла на парафію Балабухи і що владика таки оддав йому Вільшаницю, як того бажала громада. Онися знала, що в такім разі її старі батьки зараз прохолонуть і заспівають іншої.

Прокопович з жінкою увійшов у світлицю. Моссаковський привітався, поклонився низенько. Прокоповичка сіла на канапі, надулась, дивилась на стіну й мовчала. Прокопович, одначе, був ласкавіший до Моссаковського й, не обертаючись до жінки, звелів Онисі принести горілки та закуски.

- Та наріж, Онисю, тієї паляниці, що лежить у хижці з самого верху, - сказала Прокоповичка сердито.

Онися осміхнулась. Зверху лежала черства паляниця. Онися нарізала свіжої пухкої паляниці з останнього печива й винесла пляшку з горілкою.

Випили по чарці. Моссаковський мовчав. Прокоповичка мовчала і все дивилась на стіну. Прокопович пробував розмовляти, але спросоння тільки позіхав на ввесь рот. Він глянув на жінку,- жінка сиділа насупившись і не думала рота розтуляти.

- Чого це ти, паніматко, так пильно дивишся на стіну? Чи мухи лічиш, чи що? - спитав Прокопович у жінки.

Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима й почала вже дивитись на грубу, неначе там була намальована якась дуже гарна картина.

В хаті знов стало тихо. Прокопович знов позіхнув і перехрестив рота. Всі мовчали. Прокопович почав гніватись на жінку.

- Отже ти, паніматко, закохалась в грубі. Дивишся та дивишся на неї й очей не зводиш, - знов зачіпав жінку Прокопович.

- Говори вже ти, - мені нема чого говорити, - сердито обізвалась Прокоповичка, не зводячи очей з груби.

Онися сміялась не устами, а очима. Моссаковський дивився на діл.

- Випиймо ще по чарці. Може, з чарки добудемо розмови, - сказав Прокопович до Моссаковського, наливаючи по другій.

Випили по другій, й язики справді зараз розв'язались. Прокопович став розпитувати Моссаковського про Вільшаницю, але здалеки. Він неначе совістився питати за те, що Балабуха одбив од Моссаковського вільшаницьку парафію. В його думці висло трудне питання, й він обминав його навкруги.

- Як же ви, Харитоне, думаєте тепер розпорядитись собою? - спитав Прокопович у Моссаковського.

- Мені треба скоріше женитись, щоб часом знов хтось не одбив у мене Вільшаниці, - сказав Моссаковський.

Прокоповичка звела очі з груби на двері.

- Як же так! А Балабуха де дівся? - спитав Прокопович.

- Балабуха мусив виїхати з Вільшаниці, бо його громада не прийняла на парафію. Владика таки оддав мені вільшаницьку парафію, - одповів Моссаковський.