Розділ «4»

- Говори-бо, дочко, та й міру знай! Де ж ти бачила на образах гарбузи? Ще що вигадай! - сердито обізвалась Прокоповичка.

Онися схаменулась, замовкла й трохи злякалась, чи не сказала вона часом чого дуже грішного.

Чарка ходила з рук в руки. Пляшки спорожнялись. І гость і господар з господинею все полуднували, поки не поспіла вечеря. Прокоповичка почала застеляти стіл і готувати вечерю.

- Оце ж я наварила й напекла, та не буде кому вечеряти, - сказала Прокоповичка.- Коли б господь приніс яких гостей, абощо.

- Правду кажеш, паніматко! Якби господь послав гостей, то все б таки більше з'їлось і випилось в кумпанії, - сказав Прокопович. - Чи не послати б поблизу в Сухоліси або в Черкас та попросити батюшок та матушок.

- Та вже, тату, затого й сонце зайде. Там, мабуть, і спати вже лагодяться, - обізвалась Онися.

Ще не подали на стіл вечері, як двері рипнули, й в світлицю увійшов священик, старший Харитонів брат.

- Десь господь послухав моєї молитви й приніс вас неначе на крилах! - крикнув Прокопович і кинувся обнімати та цілувати гостя.

Прокоповичка кинулась до гостя й ніби почепилась на його шиї. Онися цілувала його руки, а Харитін за гуртом кинувся й собі цілуватись з братом, неначе не бачився з ним півсотні років. Усі стали ще веселіші. Всі говорили, галасували на всю хату, не знали, де сісти, де стати.

- Тепер моя вечеря не пропаде! - сказала Прокоповичка й побігла в пекарню.

Незабаром на столі з'явилась ціла купа нарізаної паляниці та пирогів, пляшки та чарки. Серед стола в мисці простяглося печене порося з хріном в зубах, як на великдень. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки. Всі сіли за стіл, випили по чарці настойки й так тернули порося, що од його швидко зостались тільки кісточки. Після поросяти наймичка принесла салятирку смажених курчат. Й курчата десь ділись, неначе полетіли на сідало. За курми прилетіли на стіл печені качки, начинені яблуками, - й качки неначе пірнули під воду. За качками вискочили з кімнати шулики з маком та з медом, - і шулики щезли. Наливка з пляшок неначе ввіходила в стіл, і ввіходила дуже швидко.

- Ну, господине, поки ще наші язики повертаються в роті, поговоримо по-божому за весілля. Коли нам справляти весілля? - спитав Прокопович.

- Воля ваша, отець Степан, - одказав Моссаковський, - а на мою думку весілля нема чого одкладати.

- Авжеж, нема чого одкладати, - сказала й Прокоповичка, - час сухий, теплий, погожий, надворі година. В нас усього, хвалити бога, доволі. Та ще коли б часом знов парафія не втекла.

- О, вже не втече! - обізвався Харитонів брат. - Ми вже прип'яли її добрим налигачем. Другий Балабуха не швидко найдеться.

- Хто його знає… коли б часом громада не передумала, - прикинула Прокоповичка, скоса поглядаючи на Харитонового брата, котрий і сам був би радий, щоб парафія зірнула з Харитонової гнуздечки та втекла до його.

- А давайте справимо весілля через тиждень в неділю! - сказав Прокопович.

- Про мене й в неділю. В суботу спечемо коровай та шишки, а в неділю й до вінця, - сказала Прокоповичка, поправляючи на голові очіпок та намітку.

Вечеря скінчилась. Усі встали з-за стола, обернулись до образів і заспівали. Старший Моссаковський провозгласив "многая літа" господареві, потім господині й молодим. Усі заспівали "многая літа". В світлиці стало душно. Прокопович поодчиняв усі вікна. В хату полилась тонка прохолода сухої теплої осені. 3орі пишно блищали над садком на темному, аж чорному небі. Всі посідали й тільки сопли та обтирали піт з лиця. Розмова не клеїлась. Всі жмурили очі. Прокопович позіхнув на всю хату, за ним позіхнув старший Моссаковський, а потім позіхнула тоненько в рукав і Прокоповичка. Тільки молоді не позіхали в куточку. Онися все щебетала Харитонові, як Балабуха приїздив сватати її, як вона наклала йому в віз гарбузів. Харитін тихо сміявся й не зводив очей з її маленьких повних уст, котрі миготіли й ворушились - і з-під котрих блищали дрібні білі зубки.

- Тепер хоч і додому, - сказав старший Моссаковський.