Розділ «СКАЗАННЯ ПРО ДІТЕЙ ГУРІНА»

— Так, володарю, — відказав Белеґ, — але я затримався, шукаючи одного знайомця. Нині я таки привів свідка, котрого мусимо вислухати, перш ніж пролунає вирок.

— Тут зібралися всі, хто мав що сказати, — промовив Король. — Що може розповісти твій свідок, аби воно переважило слова тих, кого я вже вислухав?

— Спершу послухай, а тоді судитимеш, — сказав Белеґ. — Довірся мені, якщо я гідний твоєї ласки.

— Тобі я довіряю, — мовив Тінґол.

Белеґ вийшов, а потім привів за руку діву Неллас, яка мешкала в лісі й ніколи раніше не приходила до Менеґрота, тож її однаково лякали і простора зала з колонами та камінним дахом, і багато пар очей, що дивилися на неї. І коли Тінґол наказав їй говорити, вона промовила:

— Володарю, я сиділа на дереві… — далі затнулася, відчуваючи священний трепет перед Королем, і вже не змогла промовити ні слова.

На це Король усміхнувся і мовив:

— Інші теж сиділи, та не мали потреби розповідати мені про це.

— Справді, інші — теж, — сказала вона, набравшись мужності завдяки королівській усмішці. — Навіть Лутіен! А саме про неї я думала того ранку, а ще — про людину, Берена.

Тінґол нічого не відповів і, чекаючи поки Неллас заговорить знову, перестав усміхатися.

— Бо Турін нагадав мені Берена, — мовила вона нарешті. — Мені розповідали, що вони родичі, та і без того їхній родинний зв'язок добре помітно: обоє трохи схожі на вигляд.

Тоді Тінґол не витримав:

— Може, й так, — сказав він. — Але Турін, син Гуріна, зневажив мене, тож ти вже не побачиш його і не матимеш нагоди відчитувати родинні зв'язки в нього на обличчі. Бо тепер я оголошу моє рішення.

— Пане Королю! — скрикнула Неллас. — Потерпи мене ще бодай трохи і дозволь спочатку висловитися. Я сиділа на дереві, дивлячись, як Турін від'їжджає, і побачила Саероса, який вийшов із лісу з мечем та щитом і накинувся на Туріна зненацька.

По цих словах шепіт пробіг залою, а Король здійняв руку, кажучи:

— Ти принесла новини важливіші, ніж я сподівався. Добре зважуй усе, що зараз казатимеш, адже це — суд судьби.

— Так і сказав мені Белеґ, — відповіла вона, — і тільки тому я наважилася прийти сюди — щоби Туріна не засудили несправедливо. Він відважний, але й милосердний. Вони, володарю, бились, аж доки Турін відібрав у Саероса і щита, і меча, втім не порішив його.

— Тому не думаю, щоби він бажав Саеросові смерті. А на ганьбу Саерос заслужив.

— Заслужив чи ні — вирішувати мені, — сказав Тінґол. — Однак я зважу на те, що ти розповіла.

Потім він іще детально порозпитував Неллас і нарешті повернувся до Маблунґа, кажучи: