Розділ «СКАЗАННЯ ПРО ДІТЕЙ ГУРІНА»

— Якщо це зухвале щеня чимось незадоволене, нехай звернеться до Королівського суду, — відповів Саерос. — Однак оголювати лезо в залі суворо заборонено, і цьому немає виправдання. Деінде, якщо цей лісовий дикун нападе на мене, я порішу його!

— Може статись і навпаки, — сказав Маблунґ. — Однак, незалежно від того, хто з вас загине, то буде вчинок, од якого годі ждати добра, вчинок, який пасував би радше Анґбанду ніж Доріату. Правду кажучи, я відчуваю, ніби з Півночі простяглася тінь і торкнулася нас. Ану ж твоя пиха слугує Морґотові? Будь обережний, Саеросе, і пам'ятай, що ти один із елдарів.

— Я й не забуваю про це, — мовив Саерос, однак гніву не вгамував.

Навпаки, за ніч, заліковуючи рану, ще помножив свою лють.

Уранці він підстеріг Туріна, коли той на зорі вирушав із Менеґрота з наміром повернутися на узграниччя. Щойно Турін від'їхав, Саерос напав на нього з-за спини, оголивши меча та прикрившись щитом. Але юнак, навчений лісом завжди бути напоготові, помітив його краєм ока, сахнувся вбік, рвучко наблизився і кинувся на недруга.

— Морвен! — вигукнув Турін. — Нині той, хто знущався з тебе, відповість за гидкі слова!

І він розтрощив Саеросів щит, і між ними почався блискавичний бій. Тому що Туріна тривалий час навчала важка школа узграниччя, він став таким самим жвавим, як і будь-який ельф, але сильнішим. Невдовзі він почав перемагати і, поранивши супротивника в руку, яка тримала меча, підім'яв його під себе. Відтак Турін наступив на меча, якому Саерос дозволив упасти.

— Саеросе, — мовив, — на тебе чекають тривалі гони, тому одяг лише заважатиме. Досить самого волосся.

Потому несподівано штовхнув його на землю, роздягнув одним рухом, і Саерос відчув, яка сила нуртує в Туріні, і злякався. Однак Турін дозволив йому підвестись, а потім крикнув:

— Біжи, біжи, висміювачу жінок! Утікай! І мчи зі швидкістю оленя, інакше я прохромлю тебе ззаду.

Тоді штрикнув Саероса вістрям меча в сідницю, і той, жахнувшись і дико волаючи про допомогу, помчав лісом. Але Турін не відступав ані на крок, мов мисливський пес повторюючи за ним усі різкі повороти і подекуди підганяючи втікача мечем.

Крики Саероса привернули до гонитви увагу багатьох, але тільки найпрудкіші встигали за бігунами. Був поміж них і Маблунґ, схвильований до глибини душі, бо хоча кпини і видалися йому негідними, проте «злоба, прокинувшись уранці, надвечір звеселяє Морґота», а ганьба будь-кого з ельфійського народу — самочинно, без суду — це взагалі тяжке злодіяння. Адже на той час ніхто не знав, що Саерос перший напав на Туріна, заміряючись його вбити.

— Стривай, стривай, Туріне! — волав Маблунґ. — Чинити таке серед лісу личить хіба що оркам!

— Е, ні, вчинок, гідний орків, був раніше; це лише орківська гра, — озвався Турін.

Він саме збирався відпустити Саероса, та, зачувши Маблунґові слова, з криком напосівся на нього знову. І Саерос, утративши будь-яку надію на порятунок і думаючи, що смерть наступає йому на п'яти, нестямно мчав уперед, аж раптом опинився на краю берега над потоком, який напував Есґалдуін. Потік той біг у глибокій розколині поміж валунів, і відстань між берегами його була з оленячий стрибок. Охоплений жахом, Саерос вирішив перестрибнути через потік, але оступився, і з криком зірвався вниз, і розбився на великому камені, що виступав із води. Так скінчилося його життя в Доріаті; і Мандос надовго затримав його.

Глянувши на мертве тіло у водах потоку, Турін подумав: «Нещасний дурню! Звідси я би відпустив тебе до Менеґрота. Тепер же на мої плечі ляже незаслужена провина». І він повернувся, й окинув похмурим поглядом Маблунґа та його супутників, котрі саме наспіли і скупчилися біля нього на краю берега. По хвилі мовчання Маблунґ сказав смутним голосом:

— О горе! Повертайся тепер із нами, Туріне, бо Король судитиме ці вчинки.

Проте Турін мовив:

— Якби Король був справедливий, то виправдав би мене. Та хіба не був Саерос одним із його радників? Навіщо ж справедливому королеві вибирати другом того, чиє серце роз'їдає злоба? Я зрікаюся його закону та його суду.

— Твої слова свідчать про надмір гордині, — сказав Маблунґ, хоч і шкодував юнака. — Послухайся здорового глузду! Не ставай на шлях відступника. Повернися зі мною як друг. Є ж бо й інші свідки. Коли Король дізнається правду, ти можеш сподіватися на прощення.