Коні не винні

- Ну й заберуть. Земля до них належить.

- Ти помiшався на лiберальних iдеях. Коли ти вже затявся, я їх сама покличу.

- Я не потерплю козакiв в себе.

- Без них не обiйдешся.

- А я зроблю скандал… Я не знаю, що зроблю… Пiду в тюрму… На Сибiр пiду…

- Аркадiй, голубчик…

- …На каторгу пiду, а не попущу…

- Зрозумiй же, Аркадiй…

Але вiн не хотiв розумiти. Розшумiвся, як самовар, що ось-ось має збiгати. Кричав, весь червоний i мокрий, тупав ногами i так махав руками, наче перед ним була не жiнка, а навiснi козаки.

Так з розмови нiчого й не вийшло, тiльки вечерю йому зiпсували. Тим бiльше, що забули засмажити печерички.

- А де ж Антоша?

Його при вечерi не було.

I з того, як змiшалась Софiя Петрiвна, поясняючи щось нiсенiтне, як затиснула Лiда уста, вiн догадався, що од нього щось криють.

Але нiчого не одповiв.

Другого дня Аркадiй Петрович прокинувсь в поганiм настрої. Вже в тому, як Савка внiс воду i з грюком поставив на умивальник, а виходячи, ляснув дверима, вiн почув неповагу до себе.

"Знає, шельма, що мужики завтра одберуть землю, а з голодранцем нiчого церемонiї гнути…"

З'їв без апетиту снiданок i пiшов по хазяйству. Обiйшов сад, шпихлiри, тепер замкненi, пiд якими пiдкасана Мотря годувала гусей, порожнi удень хлiви, звiдки з глибоких чорних отворiв йшов їдкий запах.

Хурман на подвiр'ї мив фаетон.

Потому заглянув до стайнi. Там тупали конi та жували обрiк, а при дверях лежала велика купа старого гною. Бiля неї, поклавшись голоблями на траву, дрiмала мокра бочка з водою.

- Ферапонте, зараз менi перекидати гнiй поза стайню! Наметав купи перед дверима, як на парад…