Коні не винні

Хурман розiгнув спину й стояв, тримаючи вiхоть в червоних руках.

- Слухаю пана.

"Властиво, се нi до чого, - подумав Аркадiй Петрович, - але - сказав".

Повз двiрську браму чвалав Бондаришин i, побачивши пана, вклонився.

"Ач, привiтався, ледве пiдняв бриля, - скипiв Аркадiй Петрович. - Що я їм тепер! Я вже їм не потрiбний…"

- Хам! - кинув крiзь зуби, дивлячись Бондаришину вслiд.

Спустившись з ганку, вирушав у щоденну плавбу слiпий адмiрал пiд руку з своїм "мiноносцем". Вони пройшли повз нього, не помiтивши навiть.

"I той виступає сьогоднi iнакше, - подумав Аркадiй. Петрович про "мiноносця". - Радiє, бестiя, певно, що бiльше не буде панiв…"

Аркадiй Петрович подався у поле, якось так, без мети. Набiгла хмара. "А сiни возять!" - згадав з тривогою вiн. Великi краплi впали вже на картуз, на руки i на лице. Жито запахло. Думав, що треба вертатись, - i не вертався. I раптом теплi небеснi води густо злетiли на ниви в тiнях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвiтило веселку, i дощ перестав. Важкi краплини загойдалися на колоссях, легенька пара знялася над нивами. Аркадiй Петрович теж почав парувати. Але вiн не зрадiв: йому бiльше вже хотiлося хмар i дощу, нiж сонця. Чорт бери сiно, нехай пропадає!..

Так само без думки - для чого - вернувся знов на подвiр'я. Хурман все ще порався з фаетоном. Купа гною все ще тулилась до стайнi, тепер чорна i паруюча пiсля дощу.

Аркадiй Петрович аж затрусився од лютi.

- Ферапонте! Що я казав?.. Десять раз повторяти? Марш менi зараз до гною!

Вiн навiть пiдняв цiпок i, трясучи ним, тицяв в напрямi стайнi, поки здивований хурман лiниво брався за вила.

"Се вiн навмисне… - думав Аркадiй Петрович. - Що буде завтра - побачимо ще, а сьогоднi я ще господар".

В кабiнетi вiн заспокоївся трохи. Скинув з себе верхню одежу i в сорочцi лiг на кушетку.

"Дурницi. Чи варто так хвилюватись? Хiба не однаково, де лежатиме гнiй?"

Йому трохи соромно стало за Ферапонта.

Мовчки полежав, заплющивши очi.

"А тепер що?"

Одкрив очi i подивився на стелю.