Розділ «ПРОЛОГ»

— Дивіться, ще один! Ні, не один — два, три!

Ми припали до окулярів. В тій ділянці неба, куди було націлено телескоп, один за одним з’являлись метеорити і, спалахнувши на мить, яскравою змійкою зникали в темряві. Я безупинно натискав кнопку, роблячи знімок за знімком.

— Зачекайте, поки що не фотографуйте. Прибережемо плівку. Можливо, зараз пролетить болід. Дуже характерні ознаки, — сказав Ілля Петрович.

Через секунду знову промайнула зграйка метеоритів, за нею ще одна, потік метеоритів зріс, і раптом у темряві неба, порушивши зоряний спокій, сліпуче спалахнула величезна вогняна куля та швидко помчала по небу.

— Знімайте, знімайте! — закричав Ілля Петрович, котрий не встиг пересісти за пульт керування. — Це болід! Знімайте!

Я натискував кнопку так часто, як тільки міг. Падіння боліда тривало всього кілька секунд. Куля, що сліпуче освітила все довкола, з величезною швидкістю промчала з південного заходу на північний схід і зникла за обрієм. Через усе небо, позначивши шлях боліда, тягся вогняний слід.

Ілля Петрович сів на моє місце і старанно зафотографував цей слід на плівку.

— Бачили? — вигукнув він, схвильовано зіскакуючи з крісла. — Вам, любий колего, просто поталанило, хоча й мені також! Такі боліди падають не частіше, як раз на тисячу років. На тисячу, зрозумійте! Отакенний велетень! Певно, більший за Тунгуський і Сіхоте-Алінський метеорити, разом узяті. Чуєте? — він підніс палець догори і прислухався.

До нас долинув гуркіт — відгомін небесного велетня, що промчав над нами.

— Який гігант! — не вгавав Ілля Петрович. — Шкода, як упаде в море… Все це страшенно цікаво. І, головне, зафотографували весь його шлях! Ходімте проявимо плівки.

— Але ж зараз ніч, у вашій лабораторії, мабуть, нікого нема.

— Ну, то й що? Я завжди сам проявляю найвідповідальніші знімки.

Ми вийняли касети з телескопа і попрямували до фотолабораторії.

— Цікаво, де впав болід? Вибухнув він чи ні? А втім, завтра ми про все це довідаємось детально. А тепер гляньмо на наші знімки.

Ілля Петрович узяв одну з плівок, що просохли, і підійшов до настільної лампи.

— Ось, подивіться, — сказав він, акуратно тримаючи плівку перед білим абажуром лампи. — Основний болід, а збоку кілька зовсім дрібних метеоритів.

На інших кадрах ми несподівано для себе виявили цікаву деталь. Услід за велетенським першим болідом, майже притулившись до його вогненного хвоста, летів другий такий самий болід.

— Чорт забирай, справді, другий болід!

— Але чому ж він не такий яскравий, як перший?

— Це зрозуміло. Він і повинен нагріватися менше. Перший врізався в атмосферу, розігнав повітря, утворився розріджений простір, мов мішок. Туди й попав другий болід.