Розділ одинадцятий ЗЕМЛЯ КЛИЧЕ

— Ну, знаєш, коли вже я такої простої речі не можу зробити, то як же мені довірили вести ракетоплан? Можливо, ви самі неправильно визначаєте координати?

Вони сперечались досить довго і наприкінці домовились про те, що завтра Шаумян полетить разом з нами шукати кладовище.

Шаумян упевнено летів попереду, зрідка перевіряючи курс по мікросонцю. Коли ми прилетіли на те місце, координати якого він назвав позавчора, то здивувались не менше його: під нами було море.

— Не розумію, що діється! — вигукнув Шаумян. — Але ртутне озеро я все-таки знайду!

— Яке ртутне озеро?

— Нашу найліпшу знахідку. Я ж розповідав вам про нього. Кладовище тварин поряд із ним.

Невдовзі ми опинились над маленьким острівцем і побачили внизу вузьку смужку, яка виблискувала матовим сріблом. Координати цього місця відрізнялись від учорашніх і від позавчорашніх на декілька градусів.

— Це неймовірно, — прошепотів Шаумян, — я ніколи так не помилявся.

— Гаразд, на перший раз прощаємо, — сказав Ламель. — Покажи, де кладовище.

Недалеко від озера протікав струмок. Шаумян полетів уздовж нього і в тому місці, де струмок виривався з ущелини на рівнину, зупинився. На обох берегах струмка було видно купи кістяків і окремих кісток.

— Цікаво б з’ясувати, чому це кладовище саме тут, а не де-небудь в іншому місці?

Леон Шаумян зачерпнув у пробірку-аналізатор води із струмка. Білий шар в аналізаторі став яскраво-червоний.

— Судячи з усього, вода в струмку отруєна якоюсь ртутною сполукою. Тварини пили воду з цього струмка і тут же гинули.

— Ну що ж, берімось до діла, — сказав Ламель. — Ми можемо знайти тут багато цікавого.

До кінця дня ми допомагали Анрі Ламелю фотографувати скелети і кістки. Коли повернулись додому, то застали там усю групу ботаніків.

— Уявіть собі, — сказав нам Гапек, — сьогодні ми теж не змогли відшукати великий ліс швидкорослих папоротей, хоч іще вчора точно визначили його координати.

— Тут щось не так! — вигукнув Шаумян. — Чого це раптом ми всі розучились користуватись секстантом і компасом?

— А й справді дивно, — похитав головою Чжу Фан-ші. — Давайте розберемося. Адже ми визначаємо всі координати по нашому мікросонцю, вважаючи, що воно нерухоме відносно поверхні Венери…

— А воно рухається! — вигукнув Гапек. — Тепер усе ясно! Сьогодні ми визначаємо координати, а завтра мікросонце зсувається, і ми, замість того щоб прилетіти на старе місце, прилітаємо в інше. Ось у чому розгадка!

— Дивно. Адже наші керуючі установки повинні автоматично втримувати мікросонце у строго визначеному положенні.