— Ну, знаєш, коли вже я такої простої речі не можу зробити, то як же мені довірили вести ракетоплан? Можливо, ви самі неправильно визначаєте координати?
Вони сперечались досить довго і наприкінці домовились про те, що завтра Шаумян полетить разом з нами шукати кладовище.
Шаумян упевнено летів попереду, зрідка перевіряючи курс по мікросонцю. Коли ми прилетіли на те місце, координати якого він назвав позавчора, то здивувались не менше його: під нами було море.
— Не розумію, що діється! — вигукнув Шаумян. — Але ртутне озеро я все-таки знайду!
— Яке ртутне озеро?
— Нашу найліпшу знахідку. Я ж розповідав вам про нього. Кладовище тварин поряд із ним.
Невдовзі ми опинились над маленьким острівцем і побачили внизу вузьку смужку, яка виблискувала матовим сріблом. Координати цього місця відрізнялись від учорашніх і від позавчорашніх на декілька градусів.
— Це неймовірно, — прошепотів Шаумян, — я ніколи так не помилявся.
— Гаразд, на перший раз прощаємо, — сказав Ламель. — Покажи, де кладовище.
Недалеко від озера протікав струмок. Шаумян полетів уздовж нього і в тому місці, де струмок виривався з ущелини на рівнину, зупинився. На обох берегах струмка було видно купи кістяків і окремих кісток.
— Цікаво б з’ясувати, чому це кладовище саме тут, а не де-небудь в іншому місці?
Леон Шаумян зачерпнув у пробірку-аналізатор води із струмка. Білий шар в аналізаторі став яскраво-червоний.
— Судячи з усього, вода в струмку отруєна якоюсь ртутною сполукою. Тварини пили воду з цього струмка і тут же гинули.
— Ну що ж, берімось до діла, — сказав Ламель. — Ми можемо знайти тут багато цікавого.
До кінця дня ми допомагали Анрі Ламелю фотографувати скелети і кістки. Коли повернулись додому, то застали там усю групу ботаніків.
— Уявіть собі, — сказав нам Гапек, — сьогодні ми теж не змогли відшукати великий ліс швидкорослих папоротей, хоч іще вчора точно визначили його координати.
— Тут щось не так! — вигукнув Шаумян. — Чого це раптом ми всі розучились користуватись секстантом і компасом?
— А й справді дивно, — похитав головою Чжу Фан-ші. — Давайте розберемося. Адже ми визначаємо всі координати по нашому мікросонцю, вважаючи, що воно нерухоме відносно поверхні Венери…
— А воно рухається! — вигукнув Гапек. — Тепер усе ясно! Сьогодні ми визначаємо координати, а завтра мікросонце зсувається, і ми, замість того щоб прилетіти на старе місце, прилітаємо в інше. Ось у чому розгадка!
— Дивно. Адже наші керуючі установки повинні автоматично втримувати мікросонце у строго визначеному положенні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Онуки наших онуків» автора Сафронов Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ одинадцятий ЗЕМЛЯ КЛИЧЕ“ на сторінці 4. Приємного читання.