Розділ «Із днів журби»

Схилившися, я йшов і сумував: прокляття за добро - стара заплата!

Мов з дьогтем мід, її я смакував.

Край шляху коршма ось, брудна, патлата!

Хоч день робучий, в коршмі гамір, шум,

А перед нею сват термосить свата.

"Ти кат, не сват!" - "А ти свиня, не кум!"

"Став кварту ще!" - "Став ти, застав капоту!

Я свій кожух пропив уже на глум!"

Геть відси, геть! Тут ріки свого поту, на труту перепалені огнем, народ п'є "на здоров'я", "на охоту".

Геть відси! Тьми тут, зопсуття едем, добробуту руїна, гріб моралі, цивілізація обернена вверх пнем.

Мов під хреста вагою, йшов я далі.

Радниця. Екзекутор. Три жиди.

Війт, присяжні і сплакані, зів'ялі баби. А там купками, то в ряди накидані мужицькі лахи вбогі, кожухи, ярма, шлеї. "Тут клади податок, - так слова лунають строгі, - то фант віддам! Чи то від ваших сліз цісарський скарб наповниться, небоги?"

Геть відси, геть! В пустиню, в поле, в ліс!

Де б щохвилини отакі картини важкий в душі не діяли розріз!

Ось поле ділання! В отсі хатини

Я маю людськість, світло, мир нести!..

Ввижається в уяві стать дитини, що море черпа ложкою. "Се ти, - кричить нутро моє, - смішний герою, сей океан кривд, горя, темноти рад вичерпати ложкою дрібною!"

Ось панський двір! На згір'ї край села пишається на сонці, наче рожа.

Тиша довкола нього залягла.