Розділ «Із днів журби»

Я ще не старий! Ще сила

є в руках і у души!

Ще поборемося, доле!

Ну, попробуй, задуши!

Я ще не старий! Не згинув ще для мене жизні зміст, хоч журба, хоч горе тисне - ні, ще я не песиміст!

Суне, суне чорна хмара, наче військо із полудня.

Короговки сонце вкрили, за горою бубни бубнять.

За горою бубни бубнять, у повітрі сурми грають, а блискучії шаблюки шахом-махом пітьму крають.

Шахом-махом пітьму крають, своїм блиском сліплять очі; стогне небо, стогнуть гори, як гармата загуркоче.

Як гармата загуркоче, куль холодних град засвище, - гей, заплачеш важко, небо, на те дике бойовище!

У долині село лежить, понад селом туман дрижить, а на горбі край села стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле, а в коваля серце тепле, а він клепле та й співа, всіх до кузні іззива.

"Ходіть, люди, з хат, із поля!

Тут кується краща доля.

Ходіть люди, порану, вибивайтесь з туману!"

Та тумани хитаються, понад селом згущаються, розляглися по полях, щоб затьмити людям шлях.

Щоб закрити їм стежини ті, що вгору йдуть з долини, в тую кузню, де кують ясну зброю замість пут.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!