Розділ «НАОДИНЦІ ЗІ СМЕРТЮ»

— Він знає, що нас схопила банда Преміора. Але що може зробити цей бідний хлопчина з десятьма дорослими людьми, озброєними до зубів і здатними на все? На щастя, підземелля глибоченьке, і П’єро врятується від вибуху… Доведеться йому боротися без нас, товаришу мій!..

— Він нас звільнить, і ми втечемо через потаємний хід.

— Ти забуваєш, що лише доросла людина спроможна відчинити ляду.

— Може, він спробує дістатися сюди через головний хід?

— Бандити стежать за ходом. Його схоплять або ж уб’ють…

— Тоді я розірву цей клятий шнур! — вигукнув у нестямі Бурлака.

Він рвонув з усієї сили, перекинув крісло і гепнув на підлогу. Зціпивши зуби і обливаючись потом, юнак напружив м’язи. На руках і скронях напнулися жили. Однак вірьовки були міцні і лише глибше вп’ялися в тіло. Звиваючись на підлозі разом із кріслом, Бурлака спробував присунутися до свого друга, щоб перегризти зубами пута і загасити невблаганний вогник, який вже двічі оббіг кімнату. Але далі не міг зрушити з місця.

— Це кінець, — прошепотів Бурлака. В цей час долинув металевий брязкіт.

— Чуєш? Це П’єро, ми врятовані! — зрадів Бурлака, що зовсім було занепав духом.

Ланцюг бряжчав, але ляда не поступалася. Знизу почувся приглушений голос П’єро.

— Допоможіть мені, скоріше! Я не можу відчинити!

— Ми не можемо тобі допомогти… Нас зв’язано! Швидше тікай звідси, зараз станеться вибух!

— Я не залишу вас! — крикнув П’єро.

— Біжи! Біжи! Ти нічого не зробиш, — наполягав В’юн.

— Зараз спробую…

В’юнові здалося, що П’єро знову побіг униз. Цієї хвилі він побачив, як лиховісний вогник наблизився до дверей льоху і зник в щілині.

— Отепер уже все скінчено! — В’юн у знемозі заплющив очі.

Вхідні двері зарипіли. На порозі постав Преміор.

— Ну, як? Чи погодились ви? Ще не пізно! На відповідь він почув одностайне “Ні!”

— Нехай тоді диявол забере ваші душі! — Бандити причинили важкі двері і квапливо відійшли. Преміор наказав приготувати зброю.