Розділ «У КАТІВНІ»

— Виявляється, ви мене добре знаєте, — Вандергольд ніжно подивився на дружину. — Але як ви це зробите, Преміоре? Адже старий зараз міцно спить.

— Дарма! Є чудова протидія скополамінові. Один укол — і Лотер прочумається.

Незабаром до кімнати ввели старого вченого. На нього було боляче дивитися, так він змарнів і постарів. Втома валила його з ніг, він хитався і тремтів. Та ось Лотер підвів голову, побачив небожа і здригнувся.

— П’єро, хлопчику мій! Ти тут!

— Я хочу ось що вам запропонувати, — сухо відказав Вандергольд. — Ви мусите підписати угоду, за якою передаєте в мою власність лотарит. Ваш винахід ніколи не буде застосовано в промисловості. За це ви матимете постійну ренту в чотири мільйони щорічно, і я звільню і вас, і племінника.

— Я відмовляюся, — із запалом промовив старий. — Я не хочу мати справу з такими бандитами!..

— Ви просто неможливі, пане Лотере. — Дружина Вандергольда солодко посміхнулася. — Гадаю, ви маєте якесь почуття до свого племінника?

— Я люблю його, мов рідного сина!

— Гм!.. Тоді ви, напевне, знаєте, голубе, що таке середньовічна катівня?

— Беріть мене на тортури, все одно я не скажу нічого! — скрикнув Клеман Лотер.

— Гай-гай! Ми надто поважаємо старість і науку, щоб торкнутися хоч волосинки на вашій голові, — вела далі пані Вандергольд. — Але ми хотіли б, щоб ви особисто пересвідчилися в перевазі сучасного прогресу. Американці дуже вигадливі. На голову людині надягають камеру, що стискає скроні, і потроху нагнітають повітря. Можна уявити, яке це жахливе відчуття! Коли пацієнт упертий, трапляється, що він втрачає розум або вмирає від крововиливу в мозок. Ідеальний засіб, бо він не лишає жодного сліду. Зараз ви побачите його дію на вашому племінникові…

— Дикуни, бандити, паскуди!

— Облиште, не бійтеся, дядечку! Я нічого не скажу! — закричав П’єро.

Преміор і Гране завовтузилися біля хлопця, прив’язуючи його до спинки фотеля. Потім вони одягли на голову малому гумову камеру, а Преміор велосипедною помпою почав гнати повітря.

Першу мить хлопцеві здалося, що залізний обруч стиснув йому скроні, що голова от-от лусне, а очі вилізуть з орбіт. Кілька хвилин він терпів, зціпивши зуби, але потім мимоволі з його грудей вихопився страшний зойк.

— Кати, мерзотники! — кричав Лотер, якого міцно тримав наглядач.

— Ну що, відкриєте мені секрет?

— Ніколи!

— Працюйте далі, мій друже, — наказала принцеса.

П’єро нічого не бачив. В очах у нього плив червоний туман. Біль був такий, що хотілося на весь світ закричати.