Розділ восьмий «БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ»

— Пан комендант Штарк наказує: протягом завтрашнього дня жителі села повинні здати в поліцію всю наявну зброю. Поліція знаходиться в приміщенні колишньої школи. За приховання зброї — розстріл. Протягом трьох днів мешканці села повинні повідомити старосту, який зараз буде призначений паном комендантом Штарком, про перебування в селі більшовицьких солдат і командирів, в тому числі й поранених. Переховування ворожих солдатів карається розстрілом.

Перекладач знову прокашлявся і вигукнув услід за комендантом:

— Усім біженцям терміново з'явитися в старостат на реєстрацію. Хто не з'явиться, підлягає розстрілу. Усім мешканцям єврейської національності, які проживають у селі, завтра рівно о десятій годині прибути на цей майдан з теплим одягом і цінними речами. Кожен мешканець української національності, який дасть притулок євреям або малолітнім дітям, буде розстріляний разом з родиною.

Перекладач дістав із кишені аркуш паперу, прочитав:

— Пан комендант Штарк призначає старостою села Відрадне добродія Юхима Мартиновича Щупака. Начальником сільської поліції призначено добродія Олексія Євгеновича Ситарчука. Усі їхні накази мешканці села зобов'язані виконувати безвідмовно. Запрошуються охочі служити в поліцію. Усім поліцаям буде видаватися щомісячний пайок, нарізається гектар землі, видається безкоштовний одяг. За викриття, а також за затримання ворожих солдатів, політпрацівників, бандитів-партизанів, представників єврейської національності видаватиметься окрема винагорода. Крім того, пан комендант Штарк наказує створити в селі громадське господарство, як віднині будуть називатися скасовані колгоспи. Головою громадського господарства призначається Іван Лукич Саченко. Завтра зранку всім мешканцям села від п'ятнадцяти до шістдесяти років з'явитися на колишнє колгоспне подвір'я о восьмій годині. А зараз, — голосно вигукнув перекладач, — вам хоче сказати своє слово штандартенфюрер фон Майєр.

Комендант трохи поступився місцем. Наперед вийшов худорлявий, як висушена тараня, німець з вузьким, гострим обличчям, у чорному мундирі, на довгастій голові стримів кашкет з високо вигнутим верхом.

Юрко прикипів поглядом до фашиста. Так ось який він цей Майєр, про якого не раз згадували під час розмови в підземеллі Хоткевич та аптекар. Він таки прибув до Жовтневого, щоб виконати якесь важливе завдання, яким цікавиться Гіммлер. Цей довгов'язий гестапівець буде щось вишукувати, виявляти, пускати кров усім, хто відважиться виступити проти «нового порядку». І йому, Юркові, треба буде знайти шляхи до цього гестапівця, познайомитися з ним, намагатися встановити з ним дружні стосунки. Важко сказати, чи зуміє він виконати доручення лейтенанта Вершини. Що може бути спільного між ним, неповнолітнім хлопчаком, і цим окупантом? Що можуть у такій ситуації підпільники?

Юрко невідривно дивився на Майєра, інтуїтивно відчував, що не раз і не двічі доведеться йому стикатися з цим фашистом, який підступно розставлятиме тенета партизанам та підпільникам.

Обличчя Майєра було замкнуте, непроникне. По ньому зрідка пробігала холодна гримаса презирства й зневаги. Усім своїм виглядом фашист говорив: «Скоро вам усім кінець, і ніхто з вас нехай не сподівається на порятунок!»

Перекладач наблизився до Майєра і почав переказувати його виступ:

— Пан Майєр сповіщає мешканцям, що віднині село Відрадне оголошується зоною особливого режиму. Тут віднині запроваджується комендантська година від дев'яти годин вечора до шести ранку. Кожен мешканець, який з'явиться в недозволений час без перепустки на вулиці, буде розстріляний. Усім, хто не є корінним жителем села, протягом трьох днів з'явитися до пана старости на реєстрацію. Кожен, хто не виконуватиме розпорядження німецької влади, — буде розстріляний.

Майєр суворим поглядом окинув притихлий натовп, і рівним, якимось безбарвним голосом продовжив свій виступ.

— Пан Майєр, — на вищі ноти перейшов перекладач, — каже, що над вашим селом було скинуто німецьких парашутистів. І всі вони загинули. Нам стало відомо, що парашутистів помітив мешканець села Відрадного Григорій Мороз і навів на них більшовиків. Керував цими більшовиками комісар Федорчук. Тепер Мороз арештований і буде справедливо покараний. За вчинений ним злочин буде також покарана його дружина та дочка. Комісар Федорчук втік із села, він переховується разом з своїми спільниками в лісі. Цей злочинець теж буде незабаром спійманий і покараний. У селі лишилася його дружина. Її арештовано. Зараз усі ці злочинці будуть повішені. Така кара чекатиме кожного, хто осмілиться виступити проти нового порядку.

Майєр повернувся до перекладача, і той почав карбувати кожне слово:

— На горищі будівлі, яка знаходиться у вашому селі, загинув наш останній розвідник, майор німецької армії пан Хоткевич. його видали більшовикам злочинці, які виступають проти нового порядку. Поки що ми не змогли натрапити на їхній слід. Можливо, хтось щось знає про загибель нашого парашутиста, розмовляв з ним, а може, комусь відомо, хто видав нашого розвідника. Наказую зразу доповісти про це начальникові жандармерії пану Гофману або панові начальнику поліції. За цінне повідомлення — нагорода: борошно, спирт, сіль, одяг. За мовчання — розстріл.

Майєр передихнув, загрозливо блиснув своїми круглими, глибоко посадженими очима.

— Всі ви, — презирливо кинув він, — повинні запам'ятати ряд незаперечних істин. Ви живете на землі великої Німеччини. І живете з милості великого фюрера Адольфа Гітлера. Німецькі солдати своєю кров'ю завоювали ці простори. І віднині всі ці землі належать німцям. Кожен з вас, хто хоче вижити, вціліти, — Майєр ткнув пальцем в натовп, — повинні беззастережно виконувати всі розпорядження німецьких властей. Перед вами є два шляхи — покора або негайна смерть. Запам'ятайте цю істину! А зараз, — крижаним голосом повідомив Майєр, — буде виконано присуд над злочинцями.

На майдан виїхала вантажна машина, на якій під охороною есесівців стояли приречені до страти: дружина директора школи, вчителька української мови та літератури Ніна Павлівна, лісник Григорій Мороз, його дружина тітка Мотря і дочка, учениця дев'ятого класу Галинка. Люди злякано розступалися перед чорною машиною, шарахалися від неї, відкриваючи шлях до старих лип, на яких солдати чіпляли мотузяні зашморги. Машина поволі наближалася до місця страти. На майдані запанувала німа тиша. Люди із жахом дивилися на зашморги, які розгойдувалися під подихом теплого вітру.

Пронизливо завищали гальма, і машина спинилася. Високий фашист в чорному мундирі підходив до приречених і одягав їм на шиї зашморги.

І раптом над притихлим майданом пролунав дзвінкий голос вчительки: