Розділ п'ятий ЗУСТРІЧ У ПІДЗЕМЕЛЛІ

— Живий, має велику довіру в більшовиків, лейтенант міліції.

— От з ким би я хотів поквитатися, — не промовив, а проскрипів Хоткевич. — Ніхто на світі не завдав мені стільки лиха, як цей нікчемний Вершина! Колись свиням і коням хвости крутив!..

— Я б не сказав, що він такий вже й нікчемний, — заперечив аптекар. — Від його ока нічого не сховається, пильний і непохитний представник трудящих мас. Має робітничий гарт, працював, як вам відомо, пане Хоткевич, на «Арсеналі…»

— Чого ж він і досі бігає в лейтенантах?

— Знову незнання місцевих умов, дорогий Олександре Костянтиновичу, — повчально проказав Сиволап. — У більшовиків чекісти, працівники міліції мають трохи інші звання, ніж в армії.

— Як це розуміти?

— Дуже просто. Чекіст лейтенант — це все одно що армійський капітан. Так що Вершина, якщо міряти армінськими мірками, — капітан. От і виходить, що колишній свинар пана Хоткевича, нікчема Вершина, вибився при більшовиках у капітани. І, мабуть, був би вже майором або й полковником, якби не ваш покірний слуга, пан Владислав Загорський. Скільки я написав на нього заяв у ДПУ, а потім у НКВС — не скажу точно. Думаю, більше сотні! І трохи підмочив репутацію незаплямованого чекіста. Доноси в цих установах надзвичайно цінуються. Їм зразу дають хід.

— Треба було б його пристрелити, роздавити, як комаху! І я не вірю, що у вас не було такої можливості. Невже Консул неспроможний був ліквідувати негідника?

— Навіщо? — аптекар заперечливо махнув рукою. — Навпаки, я врятував життя Вершині. Виніс з поля бою, хоча, як говорити правду, там йому нічого й не загрожувало.

— Ти врятував життя Вершині,— рука пана Хоткевича з шматком сала застигла в повітрі,— допоміг моєму лютому ворогові?

— Знову ігнорування специфіки конспірації,— поблажливо пояснив аптекар. — Треба було ввійти в беззаперечну довіру до більшовиків, стати визнаною людиною, до кінця відданою справі революції. А це досягається тільки конкретними справами.

— І що це тобі дало?

— Невдовзі я подарую тобі, мій друже, товариша Вершину, а разом з ним усіх партизанів, підпільників, явки, паролі, їхні лісові бази. У моєму списку нараховується майже п'ятсот співчуваючих більшовикам, які заслуговують негайного і безумовного знищення.

— Як же тобі пощастить зробити такий щедрий подарунок?

— Древні говорили, що все геніальне — просте. Мені, як герою громадянської війни, безпартійному більшовикові, доручено разом з Вершиною формувати місцеве підпілля, добирати людей до партизанського загону. Вершина, пам'ятаючи мою «послугу», не заперечував проти моєї кандидатури, навпаки, підтримав, радився, доручив складати списки, використовував, так би мовити, мій багатющий революційний досвід. Я й формую. Мені стало відомо про прибуття до району двох барж із зброєю для партизан. За моїм дорученням Консул спрямував їх в одне таємне місце, а потім повідомили про їхні координати Майєра, і німці потопили баржі.

Хоткевич оглушливо зареготав:

— Ну й додумалися! Невже вони не спромоглися знайти іншу кандидатуру? І як же ви готуєте підпілля?

— Разом з Вершиною та ще з одним представником райкому партії складаємо списки активістів, потім викликаємо їх на бесіду, пропонуємо взяти участь у роботі підпілля, виступити на захист соціалістичної Батьківщини, боротися з німецько-фашистськими загарбниками та їхніми поплічниками.

— Як поводились ці активісти?

— З радістю погоджуються. Ніхто навіть і не подумав відмовитися. І всі поклялися до кінця виконати свій обов'язок перед Вітчизною. Підібрали ми бійців і до партизанського загону. Туди я втелющив Гуню, Консула, Їжака. Все це козаки з твого полку. Із списків підпільників і партизанів зняв копії і сховав їх у шухляді цього стола, — Сиволап задоволено постукав по полірованій поверхні рукою, і від тих ударів тонко задзвеніли кришталеві келихи. — Тільки прийде німець, усіх підпільників та активістів візьмемо голими руками. Мені все тут відомо — паролі, явки, база, псевдоніми. І всіх під ніготь!