Розділ перший ТАЄМНИЦЯ ЗОРЯНОЇ КІМНАТИ

Знову пішли старою штольнею до виробки. Тато, освітлюючи шлях, наказував Юркові:

— Ти ж дивися, нікому й слова про наші знахідки. І не думай вести хлопців у підземелля. Поки що хай тут порядкує лейтенант Вершина.

Тепер зрозуміло, як з колгоспної комори, що в лівому, господарському крилі палацу, зникали продукти: борошно, мед, сало, масло. А злодія впіймати не могли, наче той проникав крізь товсті кам'яні стіни. А він і справді проникав крізь них. Мідні блискітки були й на стіні колгоспної комори. Хто їх бачив — дивувався: навіщо пани прикрасили комору такими оздобами?

Скільки через того клятого злодія довелося переживати Юрковому татові! Ледве під суд не потрапив. Шарпинський з шкіри пнувся, намагався довести, що це він сам покрав мед і продав його в Києві. Краде — і списує на пацюків! Ті ж самі злодії минулої весни забрали взуття, привезене для дітей-сиріт. А підозра знову впала на самого комірника.

Шарпинський, як і лейтенант Вершина, працює в міліції. Тільки вони зовсім різні люди. Лейтенант Вершина — привітний, справедливий, а старший сержант Шарпинський завжди нахмурений, злий, розмовляє з людьми, наче зі злочинцями, поводиться грубо. Часто він викликав тата в міліцію, допитував, вимагав признатися, кому збуває колгоспний мед і борошно, кому продає взуття, прислане для дітей-сиріт. Нелегко татові було вислуховувати всі ці звинувачення, доводити свою непричетність до крадіжок.

— Гляди ж, Юрку, — знову нагадав тато, — нікому про підземелля. Навіть мамі… Потерпи трохи, поки все з'ясується.

— А чому критися навіть перед мамою? — образився Юрко. — Їй можемо довірити будь-яку таємницю! Вона нікому не проговориться!..

— Ти не ображайся, — заспокоював тато, — я цілком довіряю мамі, завжди з нею раджусь, не маю від неї ніяких таємниць. А тут ліпше не хвилювати її. Затаївся дуже небезпечний ворог, можливо, шпигун, який діє за завданням іноземної розвідки. Отож це особливо таємне діло, я навіть Шарпинському про нього не скажу, не дуже певна він людина. В шухляді стола лежить кілька книжок німецькою і французькою мовами. А хто знає в селі німецьку чи французьку? І пан Хоткевич не міг довірити першому стрічному таємницю підземелля. Це, без сумніву, його соратник, спільник, колишній аристократ. Мусимо діяти обережно, щоб не сполохати рибку. У нас, Юрку, ще дуже багато ворогів. І вороги ті — підступні…

Поверталися назад швидко, Юрко натискав на мідні зірочки, і за ними безслідно закривались потаємні ходи.

— Тату — нагадав Юрко, — а ще, зірочки в закапелку.

— Годі на сьогодні,— заперечив тато. — Чого доброго, той хід виведе нас до Старої Гути, і проходимо ми галереями до самого вечора. Ні, відкладемо на потім…

Татова заборона нікому не розповідати про підземелля просто мучила Юрка. Це б зібрати хлопців, завести їх у Зоряну, показати, як діють мідні зірочки, спуститися з ними по крутих чавунних східцях у квадратне приміщення, поглянути на кулемет… А яке диво кімната, де зберігається така багатюща бібліотека! А хіба не цікаво пройти довгим коридором до старих каменоломень? Якби не той таємничий «зергут», мабуть, підступний, небезпечний ворог, який, можливо, справді виконує завдання іноземної розвідки. А сполохати — він ще більше затаїться, замаскується. Скільки років живе цей «зергут» у селі, а про це досі ніхто й не здогадувався. Хай уже лейтенант Вершина впіймає злочинця, а тоді вже всім можна буде походити кам'яними коридорами, подивитися на підземелля. Але віковічний бій між панами і людьми-трудівниками триває далі. Он доходили до села чутки, що пан Хоткевич живе в Берліні, мріє повернутися в свій маєток. Позаминулого року надіслав листа колишньому своєму дворецькому Семенові Шудрі, просив сповістити, в якому стані палац, чи вцілів старий парк.

Тато погасив ліхтар, поставив його на широкому підвіконні.

— Закривай, Юрку, хід до підземелля, — наказав він, — і будемо йти додому. Нам ще треба переодягтися, пообідати і встигнути зустріти гостей.

Юрко швидко натис на потрібні зірочки, масивна ляда тихо, майже беззвучно опустилася на металеве перекриття.

— Молодець, — похвалив тато, — освоїв уже цю потаємну машинерію. Пригодилася нам прадідова скриня. Допомогли тобі, Юрку, мідні блискітки розгадати таємницю Зоряної кімнати.