На стіні виднілася величезна картина, на якій художник намалював гурт панів, а між ними вродливу дівчину в пишному волошковому вінку. І пани, і дівчина були одягнені в якийсь чудернацький іноземний одяг. Поруч дівчини стояв підстаркуватий пан з чорними пронизливими очима. Коротко підстрижене волосся спадало на низьке чоло, пооране глибокими зморшками. Довгі сивуваті вуса звисали на груди, прикрашені хрестами та медалями. За дівчиною та паном гурт людей в довгополих незвичних сюртуках. У хмарах над людьми літали крилаті малюки, тримаючи в рожевих пухкеньких ручках невеличкі луки й стріли.
Юрко мимоволі задивився на вродливе в зажурі обличчя дівчини, йому здалося, що незнайомка дивиться на нього з надією, ніби сподівається, що він, Юрко, зуміє захистити її від якоїсь небезпеки, помститься за заподіяну кривду.
— Оце, Юрку, — озвався батько, показуючи на старого пана з довгими вусами, — пан Костянтин Хоткевич, який кріпаками, як худобою, торгував. Матір — одному покупцю, сина — другому, а дочку — третьому. Дуже лютий і жорстокий був цей пан. Він і Тимофія Кушніра розіп'яв, а перед тим йому випалили на щоках та чолі три літери — «вор». Таврували й інших повстанців. Знущався над людьми й останній з Хоткевичів — Олександр. Це він, як село захопили німці й петлюрівці, наказав постріляти в лікарні поранених червоноармійців. Згодом їх переховали на майдані, поставили пам'ятник.
— А хто та дівчина на картині? Чого вона така сумна?
— Мабуть, якась кріпачка пана Хоткевича. Забирав він до палацу вродливих дівчат, а потім виганяв їх покритками. Часом вони кидалися в Прип'ять, кінчали життя самогубством…
Юрко зітхнув. Жаль йому дівчину на картині. Серцем відчув її тяжке горе. Талановитий художник малював цю картину. Дівчина була, як жива, здавалося, що вона ось-ось зійде до них і заговорить.
Татову увагу привернув круглий стіл з опуклими тумбами і точеними інкрустованими ручками, який стояв посеред зали. Він спочатку відкрив верхню шухляду. У ній лежало кілька книжок іноземною мовою та газети. Батько погортав їх і поклав на місце. Потім узяв газету, придивився до неї, і на його обличчі відбилось хвилювання.
— Ти поглянь, Юрку, що я тут знайшов! У підземеллі напевно хтось недавно був, це вже без сумніву. Якась непроста пташка кублиться тут не перший рік! От гад повзучий! Хто б міг подумати. Тепер мені зрозуміло, хто проникав у комору, забирав продукти, взуття, куплене для дітей-сиріт.
Юрко подивився на тата і ніяк не міг збагнути, чого той так схвилювався, чого знову і знову переглядає газету. Взагалі, який тут зв'язок: газета, продукти, викрадені з комори, звідки така певність, що хтось буває в підземеллі?
А в шухляді лежала газета «Известия», датована 14 червня 1941 року, тобто видрукувана вісім днів тому. Її хтось приніс у підземелля, читав, робив помітки, написав німецькою мовою: «Здається, дочекалися! Крига нарешті скресла. Зер гут! Ура!»
У газеті було надруковано повідомлення ТАРС про перекидання німецьких військ у східні й північно-східні райони Німеччини, безпосередньо прилеглі до кордонів нашої країни. У повідомленні згадувалося про чутки, розповсюджувані світовою пресою, про намір Німеччини розірвати пакт про ненапад і розпочати війну з Радянським Союзом.
Текст повідомлення ТАРС окреслено червоним олівцем.
Юрко тривожно оглянувся, мимоволі подумав, що, можливо, й справді в підземеллі причаївся ворожий шпигун-диверсант, пильнує за кожним їхнім кроком, і кожної миті може гримнути постріл. Недавно хтось був у підземеллі, читав і перечитував повідомлення ТАРС, радів, сподіваючись, що невдовзі розпочнеться війна і на нашу землю нападуть фашисти.
Тато уважно придивився до напису на газеті:
— Ніби знайомий почерк, а кому він належить, не можу сказати. Мабуть, хтось із колишніх панських посіпак зачаївся в селі, чекає повернення своїх господарів, приходить у підземелля, переховує тут зброю.
Батько відкрив ще одну шухляду, і ніби на підтвердження його слів там виявився чорний лискучий пістолет і тупоносі патрони.
— Німецький, зброя кайзерівських офіцерів ще з вісімнадцятого року. Пам'ятаєш «Як гартувалася сталь»…
Ще б пак, Юркові одразу пригадався епізод, як Павка через вікно забрався в кімнату німецького офіцера-окупанта і забрав його пістолет.
Павка Корчагін його улюблений герой.
А батько знову розглядав написи на газеті, наче знайомий почерк не давав йому спокою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємниця Зоряної кімнати» автора Лисенко Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ перший ТАЄМНИЦЯ ЗОРЯНОЇ КІМНАТИ“ на сторінці 6. Приємного читання.